Сайт
вчителя зарубіжної літератури
Шевченко Алли Віталіївни
Основна тенденція «нової драми» — у її прагненні до достовірного зображення, правдивого показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії — її характерна риса й важлива умова сценічного втілення.
Риси «нової драми»
- наближення до реального життя;
- своєрідність конфлікту (неможливість розв’язання зовнішнього конфлікту приводить до того, що внутрішній конфлікт стає центром дії);
- широке використання підтексту в мові персонажів п’єси;
- відчуття впливу різноманітних літературних шкіл і течій (особливо натуралізму та символізму);
- звернення до античності;
- усвідомлення вагомої ролі режисера;
- розробка нових жанрів (соціальна драма, психологічна драма, інтелектуальна «драма ідей»).
- Отже, «нова драма» розробила жанри соціальної, психологічної та інтелектуальної «драми ідей», що виявилися надзвичайно продуктивними в драматургії XX в.
«Нова драма» стимулювала відкриття нових принципів сценічного мистецтва, заснованих на вимозі правдивого, художньо достовірного відтворення того, що відбувається. Завдяки «новій драмі» й її сценічному втіленню в театральній естетиці виникло поняття «четвертої стіни», коли актор, який перебуває на сцені, немов не беручи до уваги присутність глядача, за словами К. С. Станіславського, «повинен припинити грати й почати жити життям п’єси, стаючи її діючою особою», а зал, у свою чергу, повіривши в цю ілюзію правдоподібності, із хвилюванням спостерігати за легко пізнаваним життям персонажів п’єси.
«Нова драма» почалася з реалізму, з яким пов’язані художні досягнення Генріка Ібсена, Кнута Гамсуна, Августа Стріндберга, Герхарта Гауптмана, Бернарда Шоу, Антона Чехова, але обєднала в себе ідеї інших літературних шкіл і напрямків перехідної епохи, передусім натуралізму й символізму.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/risi-novoyi-drami
Ібсена називають творцем нової драми. За його словами «п’єса не закінчується падінням завіси після п’ятої дії – справжній фінал знаходиться за її межами; письменник визначив напрям, у якому потрібно шукати цей фінал, потім – наша справа, справа кожного читача чи глядача самостійно дійти до цього фіналу шляхом власної творчості».
У творчості Ібсена виділяють три періоди, які визначають інтерес письменника до певної тематики.
До третього періоду, який ще умовно називають «п’єсами про людську душу, належить соціально-психологічна драма «Ляльковий дім». У центрі уваги твору – проблема сімейного щастя.
Автор піднімає завісу над родинними стосунками, щоб розібратися в секреті сімейного щастя, бо від гармонії в рідному домі залежить гармонія душі людини і світу взагалі.
«Як жити? Як любити? Яким бути?» на ці запитання допоможе відповісти п’єса «Ляльковий дім».
Драма «Ляльковий дім» мала ще й іншу назву — «Нора». Отже, у центрі уваги драматурга Ібсена — Нора, дружина адвоката Хельмера
Прототип Нори з твору “Ляльковий дім”
В образу Нори є цілком реальний прототип. Це дансько-норвезька письменниця Лаура Кілер (1849-1932). Під впливом ібсенівської п’єси «Бранд» 19-річна дівчина написала книжку «Дочки Бранда», яка вийшла 1869 року під псевдонімом. Ібсен познайомився з Лаурою і порадив їй зайнятися літературою; між ними зав’язалася дружба.
Лаура одружилася з любові, але її неврівноважений чоловік болісно сприймав нестачу грошей. Дружина намагалася захистити його від матеріальних проблем і, коли він захворів, звернулася по допомогу до свого багатого батька, однак той відмовив дочці. Тоді вона, таємно від усіх, позичила гроші в одному з норвезьких банків, а поручився за неї впливовий друг. Коли не стало й цих грошей, Лаура позичила знову, але не змогла повернути борг вчасно. У відчаї жінка хотіла видати фальшивий вексель, та вчасно схаменулася. Згодом про все довідався чоловік, який спочатку співчував Лаурі, а потім під впливом родичів, друзів та знайомих різко змінив ставлення до дружини й почав вимагати розлучення. Дітей у неї відібрали, а її оголосили психічно хворою. (Пізніше, на прохання чоловіка, Лаура повернулася і в сім’ю, і в літературу.)
Нора і Лаура мають багато спільного, але є й істотна різниця: Нора сама йде з дому, сама протиставляє себе суспільству — це її свідоме рішення.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/lyalkoviy-dim-harakteristika-nori
Центральна тема п’єси “Ляльковий дім” – становище жінки в суспільстві
Сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму.Проблематика «Лялькового дому» не вичерпується «жіночим питанням»: йдеться про свободу людської особистості взагалі. У п’єсі компрометується не так «чоловічий світ», скільки суспільство 1870-х років, його норми і установки, мертві закони буржуазного світу.
“Ляльковий дім” аналіз твору (паспорт)
Автор – Генрік Ібсен
Рік написання – 1879
Жанр – соціально-психологічна драма.
Тема: духовне пробудження людини, її прагнення до вільного прояву себе як особистості.
Ідея – заклик до збереження сімейних і відновлення загальнолюдських цінностей.
Проблематика: проблема моральної відповідальності людини за свій вибір і за інших людей; «втрати ілюзій» під впливом обставин; істинних і фальшивих ідеалів і цінностей; проблема жіночої емансипації.
П’єса «Ляльковий дім» належить до «реалістичного» періоду творчості Ібсена.
Конфлікт:
соціальний – зіткнення природних людських прагнень з нелюдськими, застиглими догмами суспільства; сюжетний – таємниця і «кримінальний» учинок Нори як несвідомий виклик буржуазному життєустрою, його законам;
психологічний – «пробудження» і духовна боротьба Нори, її бажання по- справжньому розібратися в житті, усвідомити себе як особистість.
Особливості композиції.
(3 дії) П’єса має аналітичну композицію, що означає послідовне розкриття внутрішнього неблагополуччя і трагізму, які таяться під зовні пристойною оболонкою. Так поступово осягається внутрішня суть сімейного життя Хельмерів, на перший погляд, щасливого, але заснованого на неправді й егоїзмі. Дія починається із зображення ілюзії щастя і закінчується його поразкою.
Дія п’єси розгортається протягом 3-х днів.
«Ляльковий дім» – це розповідь про сім’ю, про людей, які прожили разом багато років, але так і не зуміли стати щасливими – класичний зразок соціально-психологічної драми.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/lyalkoviy-dim-analiz
Втілення рис “нової драми” в “Ляльковому домі”:
а) внутрішня дія;
б) “дотекстова” зав’язка конфлікту;
в) неоднозначне, дискусійне ставлення до героїв і проблем твору; г) відкритий фінал.
Головне в цій п’єсі – внутрішня динаміка.
Перш за все це стосується характеру героїні, Нори Хельмер, яка з «жайворонка» і «білочки» перетворюється в зовсім нову, відмінну від себе колишньої, істоту. Опинившись загнаною в кут, Нора бореться за своє щастя всіма засобами.
Образ «лялькового будинку», перш за все характеризує героїню, по-різному висвічує динаміку розвитку характерів п’єси. Їх п’ятеро – основних персонажів:
Всі вони виявляють власне ставлення до світу «лялькового будинку» – світу видимого, багато в чому примарного благополуччя.
Нора – головна мешканка «лялькового будинку», інстинктивно намагається підтримувати в ньому «порядок». Нора – «лялечка-іграшка» – спочатку для батька, потім для чоловіка, по-різному в неї «грають». Але Нора і «лялечка», з якої поступово утворюється інша істота – метелик, якому місця в «ляльковому будинку» бути вже не може, а тому вона «вилітає» на волю.
Хельмер – найлютіший охоронець підвалин «лялькового будинку» – його зовнішньої, фасадної частини. Може бути, він найбільш уразливий персонаж п’єси, у своїй залежністі від догми громадської думки, з її механічними засадами та примарним кодексом честі.
Навпаки, Фру Лінне і Крогстад - руйнівники благополуччя «лялькового будинку», що прийшли ззовні. Попри спільність функції – руйнування – мотиви у них різні.
Крогстад-руйнівник діє у своєму амплуа тільки до тих пір, поки відчуває себе – умовно – поза «ляльковим будинком» – світу міцного положення і зовнішнього благополуччя. Як тільки перед ним займеться можливість здобуття подоби «лялькового будинку» – він з руйнівника перетвориться в благодійника, відмовляючись від шантажу.
Фру Лінне – руйнівник послідовний. Вона допомагає їй побачити світ реальним, що не ляльковим. Саме в цьому образі транспонується «образ автора», самого Ібсена, чию позицію неприйняття брехні вона висловлює.
Кінець «лялькового будинку» означає зміну долі для всіх персонажів.
Ібсен не розглядав драму Нори як чисто жіночу. У п’єсі йдеться про звільнення людини, незалежно від статі. Адже всі тут звільняються (або намагаються звільнитися) від чогось: Хельмер від відсталості сприйняття світу, доктор Ранк – від страху перед швидкою смертю, Крогстад - від шлейфа непорядного минулого, фру Лінне – від самотності і нікчемності існування.
Полемічна стосовно «добре зробленої п’єси», з її неодмінним щасливим фіналом, п’єса Ібсена викликала протест вже у сучасників, які не бажали примиритися з відходом героїні з сім’ї. Ібсен був змушений піти на компроміс, зокрема, запропонувавши німецькому перекладачеві такий фінал:
«… Нора не покидає будинку. Хельмер закликає її до дверей дитячої спальні, відбувається обмін реплік, Нора безсило опускається на стілець, і завіса падає».
Мені треба з’ясувати, хто правий – суспільство чи я», каже героїня п’єси своєму чоловікові. Ось цьому з’ясуванню і присвячується п’єса, саме його виносить драматург на суд читача.
“Ляльковий дім” характеристика Нори
Образ Нори в творі уособлює – жінку турботливу, ласкаву і ніжну до дітей, чоловіка, лікара Ранка, служанки. Але це лише “вершина айсберга” насправді воно не така і щаслива… Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її.
Серед видатних виконавиць ролі героїні «Лялькового дому» – А. Зорма, Г. Режан, Е. Дузе, В.Ф. Коміссаржевська.
Існує своєрідна традиція «продовження» історії Нори. У 1890 р англійський письменник У. Безант розповів про те, що стало «після кінця»: Хельмер спився, діти виросли. Дочка закохалася в сина Крогстада, який не бажає їх шлюбу, а її брат підробляє вексель, потрапивший в руки Крогстада, який шантажує сімейство, вимагаючи, щоб дівчина відмовилася від шлюбу, рятуючи брата. Вона кінчає життя самогубством. Американська версія Е. Ченей звелася до «втішного» епілогу: ставши сестрою милосердя, Нора рятує Хельмера під час епідемії холери і подружжя возз’єднуються. У XX столітті цю традицію продовжив данський драматург Е. Б. Ольсен в п’єсі «Куди пішла Нора» (1967 р).
Нора виявилася «на дні» серед злодіїв і повій, які надають
Нора Хельмер – центральний персонаж п’єси “Ляльковий дім”, дружина адвоката Хельмера, має, здається, все необхідне для щастя: коханого чоловіка, дітей, будинок. Щасливо проживши з чоловіком чималу кількість років, вона раптом приймає несподіване рішення піти з дому. Ніхто з домашніх не здогадується, чим викликане таке рішення. Вдобавок ніхто не знає, що за зовнішньою веселістю і пустотливістю Нори, цієї «білочки», «співунки-пташечки», ховаються величезне напруження сил і здатність на безоглядну самопожертву.
Як виявилося, життя Нори не було таким вже й безхмарним і щасливим. Їй довелося протягом ряду років приховувати свій непорядний вчинок: одного разу Нора, щоб добути грошей для лікування небезпечно хворого чоловіка, підробила на векселі підпис батька. Нора перенесла страшні душевні муки в очікуванні тієї фатальної хвилини, коли її таємниця буде викрита. І ось настає момент зізнання, момент випробування двох перед обличчям лиха. Але вбивчий егоїзм чоловіка проявляється у всій своїй повноті. Хельмер не витримує випробування. Короткого часу небезпеки вистачило, щоб він скинув з себе маску безмежно люблячого чоловіка і виявив своє справжнє обличчя. До прочитання рокового письма Хельмер виголошує на адресу дружини пристрасне зізнання у любові і відданості:
«Знаєш, Нора … не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувала неминуча біда і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров – і все, все заради тебе».
Дізнавшись про провину Нори, муж в повному сум’ятті бурмоче зовсім протилежне: виявляється, у Нори «ні релігії, ні моралі, ні відчуття обов’язку … мене, мабуть, запідозрять у тому, що я знав про твій злочині». Але навряд небезпека відступає, як Хельмер, який недавно обсипав дружину образами, називав її «лицеміркою, брехухою, злочинницею», знову перетворюється на доброго і дбайливого «порадника і керівника».
Всі ці перетворення цілком виправдовують бажання Нори покинути «ляльковий дім», цю «велику дитячу». Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір’ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п’єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори. Ось діалог Нори з чоловіком
-Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива», – «Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками».
Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується:
«Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?» — «Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною».
Ніщо не може повернути її до колишнього життя, тому вона обирає неясне майбутнє, повне небезпек і труднощів, вирішується на самостійне життя в боротьбі і нестатки. Норі необхідно піти, щоб «розібратися в самій собі» і у всьому іншому, «виховати себе саму». П’єса була сприйнята, перш за все, як твір, написаний на захист жіночої емансипації. Але для самого Ібсена основна суть його п’єси полягала зовсім не в «жіночому питанні». На конкретному прикладі долі жінки в буржуазному суспільстві драматург ставить центральне для нього питання про звільнення особи взагалі, про вироблення цілісної, справжньої людини.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/lyalkoviy-dim-harakteristika-nori
і Нора з викликом говорить, що випросила у чоловіка місце для подруги. Але Крогстад ніби чекав цих слів. Він порадив Норі використати свій вплив на чоловіка, щоб Хельмер залишив йому посаду і не виганяв з роботи за справу, яка не дійшла до суду. А ця справа була не гіршою, ніж та, що зробила Нора. Він пояснив розгубленій жінці, що знає про підроблений нею підпис батька на борговому зобов'язанні, під яке Нора отримала велику суму на лікування чоловіка.
Нора намагалася пояснити, що в той час її батько помирав, а тому вона не могла додати йому клопоту ще й хворобою свого чоловіка, що вона порушила закон з великої любові до дорогих їй людей. Але адвокат сказав, що "закон не цікавиться причинами", а тому, коли він подасть цей документ, її засудять за законом;
Коли Крогстад пішов, Норі було вже не до гри з дітьми.
Прийшов Хельмер, став розпитувати, чого приходив Крогстад, якого він бачив біля воріт, та Нора заговорила про костюмований бал, попросила чоловіка допомогти їй підібрати костюм, а вже потім, ніби між іншим, заговорила про справи Крогстада. Хельмер суворо пояснив дружині, що той "завинив у підробці документів" чи то з бідності, чи то з легковажності, але це злочин. Звичайно, "інколи той, хто упав, може знову підвестися морально, якщо відверто визнає свою провину і зазнає покарання", але Крогстад викручувався, брехав до останнього. Він не має морального права не тільки працювати в банку, а навіть виховувати власних дітей, адже "діти з кожним ковтком повітря сприймають зародки зла" із "отруєної брехнею атмосфери домашнього життя".
Хельмер пішов у кабінет попрацювати над паперами, а вражена його словами Нора, бліднучи від жаху, повторювала: "Зіпсувати своїх малят!.. Отруїти сім'ю! Це неправда. Не може бути правдою, ніколи, ніколи у світі!"
ДІЯ ДРУГА
Та сама кімната. У кутку стоїть ялинка, без іграшок, з обгорілими свічками. Нора сама; хвилюючись, ходить по кімнаті.
Жінка схвильовано поглядає на скриньку для листів, яка поки що порожня. Їй не хочеться вірити, що Крогстад виконає свою погрозу і розповість чоловікові про її провину. Нора готується до маскараду. Нянька Анна-Марія допомагає їй, і між жінками заходить розмова про вчинок служниці, яка змушена була покинути дочку, коли стала годувальницею у Нори. Але дочка не забула матір, писала їй.
До кімнати заходить фру Лінне і починає допомагати лагодити костюм на бал. За шиттям заходить розмова про доктора Ранка, і фру Лінне радить Норі порвати з Ранком, адже вона вирішила, що саме доктор — той багатий поклонник, який дає Норі гроші. Вражена Нора пояснює, що доктор завжди був тільки другом сім'ї, а гроші вона дістала іншим шляхом.
З передпокою входить Хельмер із текою паперів. Нора лащиться до нього, обіцяє співати жайворонком в усіх кімнатах, зобразити сильфіду, станцювати при місячному сяйві, якщо він залишить Крогстаду його посаду в банку, адже адвокат може написати в газети найогиднішу брехню про Торвальда. Але чоловік нагадує Норі, що він завжди був і залишається бездоганним чиновником, а тому не боїться ніякої брехні. Більше того, Торвальда шокує те, що Крогстад говорить йому "ти", козиряючи їхнім давнім знайомством. Не вагаючись, Хельмер відсилає в банк наказ про звільнення адвоката.
Нора в розпачі. Вона заклинає чоловіка повернути листа, але той лише поблажливо посміхається, розчулений, як йому здається, турботою дружини про його репутацію.
Дзвінок у передпокої.
Нора йде відчиняти двері. У кімнату заходить доктор Ранк. Він дізнався, що помирає від невиліковної хвороби, яку йому дав у спадок батько-гульвіса. Стоячи на порозі вічності, доктор зізнається, що кохає Нору і готовий заради неї на все. Вражена Нора, яка хотіла попросити Ранка про послугу, дорікає доктору за це зізнання, але запевняє, що буде ставитися до нього як до друга сім'ї.
Служниця принесла Норі візитку. Доктор помітив занепокоєння молодої жінки, але вона запевнила, що нічого не сталося, і попросила гостя затримати Торвальда в кабінеті.
Ранк виходить в одні двері, а в другі заходить Крогстад. Він говорить, що заставний лист при ньому, але він не почне проти Нори судового переслідування, якщо ХельМер створить для нього нову, вищу посаду і допоможе звестися на ноги. Та Нора знає, що її чоловік нізащо цього не зробить.
Крогстад добре розуміє стан жінки. Він повторює їй її власні думки, що в разі викриття вона змушена буде кинути сім'ю і дім чи навіть вкоротити собі віку. Але спритний крючкотвор говорить, що тоді він матиме владу вже не над нею, а над її пам'яттю. Щоб цього не сталося, Хельмер мусить зробити Крогстада своєю правою рукою.
Адвокат виходить у передпокій і опускає листа в скриньку. Нора у розпачі зізнається фру Лінне, що позичила гроші у Крогстада, який шантажував її, а тепер вирішив погубити зовсім.
Кристина говорить, що колись добре знала Крогстада, який заради неї був готовий на все, і вмовить його повернути листа. А поки що Нора упросила чоловіка відкласти всі справи, не читати листів, бо він має допомогти їй відновити в пам'яті танець, який вона танцюватиме завтра. Хельмер погоджується, сідає за піаніно і починає грати. Нора, сміючись і потрясаючи тамбурином, танцює запальніше, ніж потрібно, і не слухає вказівок чоловіка. Вона танцювала так, немов ішлося про життя і смерть. Хоча так воно й було насправді.
ДІЯ ТРЕТЯ
Та сама кімната. Біля стола сидить фру Лінне і чекає на Крогстада. На сходах чути тихі кроки, і адвокат обережно переступає через поріг.
Кристина і Крогстад не просто давні знайомі. Багато років тому вона відмовила адвокату і вийшла заміж за старого багатія, щоб мати змогу утримувати хвору матір і молодших братів. А зараз ці двоє були схожі на людей, що зазнали аварії в життєвому морі і випливли на уламках.
Кристина першою запропонувала подати один одному руки, адже "двом, разом — на уламках бути все-таки надійніше, краще, ніж триматися нарізно, кожному окремо".
Крогстад не міг цьому повірити, адже Кристина добре знала його минуле. Та вона хотіла "когось любити, про когось піклуватися, замінити комусь матір", а дітям адвоката потрібна була мати. Крогстад готовий був діждатися Хельмерів, які зараз були на балу, і повернути листа, але фру Лінне зупинила його. Вона хотіла, щоб Хельмер про все дізнався, а "нещаслива таємниця нехай з'явиться на світ Божий".
Свято закінчилося, і Хельмери повернулися додому. Торвальд був захоплений красою дружини, її танцем. Він кохає її, пишається нею і готовий говорити про свої почуття ще й ще. Потік зізнань і компліментів перериває доктор Ранк, що теж говорить про наступний бал, на якому він з'явиться в костюмі невидимки. Він зробив дослідження і впевнився, що доживає останні дні. Але, прощаючись з подружжям, доктор говорить не про себе. Він називає Нору пестункою долі, найкращою серед жінок.
Хельмер не забув про поштову скриньку, яка була вже геть переповнена. Він своїм ключем відчинив її і зверху побачив візитки доктора Ранка. Над ім'ям стояв чорний хрест, ніби картки повідомляли про смерть. Торвальд зрозумів, що доктор попрощався з ними назавжди, і гірко зітхнув. Та погляд його засвітився любов'ю, коли він поглянув на дружину. У захваті він промовив: "Не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувало неминуче лихо і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров — і все, все заради тебе". Нора відсторонилась і твердим голосом наказала чоловікові прочитати листи.
Торвальд пішов у кабінет, а Нора, блукаючи поглядом по кімнаті, бере маскарадний костюм чоловіка і збирається йти з дому. Раптом на порозі з'являється Хельмер з розкритим листом у руці. Нора намагається вийти, але він зачиняє двері і починає ходити по кімнаті, говорячи, що вісім років його радість, його гордість, його любий жайворонок "була лицемірна, брехлива... гірше, гірше... злочинниця! О, яка бездоганна прірва бруду, потворства! Тьху! Тьху!" Хельмер не дозволяв Норі слова вимовити і говорив про себе, про свою загублену кар'єру, знищене добре ім'я. Він не міг отямитися, але практичність у справах дозволила йому зосередитися на тому, як залагодити справу. Звичайно, про людське око в сім'ї має залишатися все так, як і раніше. Але дітей Нора не виховуватиме більше, бо він не довіряє їй.
Запальну тираду Хельмера перебила служниця, яка принесла листа від Крогстада, у якому той пише, що розкаюється у своїх учинках і знищить доказ злочину Нори. Хельмер, прочитавши листа, почав знову говорити про свою любов, про те, що прощає Нору, адже вона вчинила злочин з великої любові до нього. Завтра все забудеться, пташка знову буде весело співати. Але тепер вона буде і дружиною, і дитиною, а він стане її волею, її совістю.
Нора повільно скинула маскарадний костюм чоловіка, у який було вбралася, і спокійно заговорила до Торвальда. Вона нагадала, що протягом восьми років подружжя "ні разу не обмінялося серйозними думками про серйозні речі". Спочатку батько, а потім чоловік гралися нею, немов лялькою. Вона жила біля рідних людей, немов старець, якого годують і одягають, а його справа — розважати, забавляти. Увесь великий дім був тільки ляльковий дім, а Нора була тут донькою, лялькою. А діти вже стали її ляльками. Їй подобалося, що чоловік грається, бавиться з нею, а дітям подобається, що мама грається і бавиться з ними. Виявилося, що справжнє виховання дітей не під силу Норі, і вона вирішила покинути сім'ю і поїхати в місто, де народилася.
Хельмер нагадав Норі про її обов'язок матері і дружини, але вона тихо відповіла, що має ще обов'язок перед собою. Вона має стати людиною, має перевірити, чи правду казав пастор про Бога, чи правильні ті закони, за якими "жінка не має права помилувати свого вмираючого старого батька, немає права врятувати життя чоловікові". Вона хоче придивитися до суспільства, до життя. Поки що вона мало розуміє, але точно знає, що не любить Торвальда, бо він виявився не тим, за кого вона його вважала. Нора чекала дива: чоловік мав заступитися за неї і взяти всю вину на себе. А він думав тільки про свою кар'єру, яка буде знищена, і про свою честь, яка буде заплямована. Проте, коли минув страх, Торвальд повівся так, ніби нічого й не сталося. Ось цієї миті між подружжям і пролягла безодня.
Торвальд зовсім розгубився. Він обіцяв змінитися, але Нора заявила, що це може статися лише тоді, коли в нього не буде ляльки. Вона віддала йому свою обручку, забрала його обручку і вийшла з дому з одним маленьким саквояжем.
Хельмер безсило падає на стілець, закриває обличчя руками. У домі стало порожньо без Нори. Але він з надією згадує слова дружини, що шлюб може врятувати нове чудо — їхнє перетворення.
ВЕЛИКА МЕТА ОСВІТИ-
ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ЗНАННЯ.
А Й ДІЇ"
Герберт Спенсер
"Світова література -
мистецтво само-
вираження
за допомогою слова "
Акутагова Рюноске
"Читають всі, але далеко не всі вміють читати"
Ф.Варан
"Коли з'єдналися любов
і майстерність,
можна чекати шедевра. "
Джон Рескін