Поль Верлен

Сайт вчителя зарубіжної літератури Шевченко Алли Віталіївни

Верлен Поль Марі-

«король» символізму

Поль Верлен — неперевершений майстер звукопису.

Читати вірші Поля Верлена

http://www.ae-lib.org.ua/texts/verlaine__poesie_by_lukash__ua.htm

Презентація:

https://svitppt.com.ua/zarubizhna-literatura/verlen.html

http://www.myshared.ru/slide/1244689/

Імпресіонізм - напрям у мистецтві, який основним своїм завданням вважав відтворення особистісних вражень, миттєвих відчуттів та переживань.
Сугестивність - здатність сприймати психічний вплив з боку іншої особи, ступінь сприйнятливості до навіювання, здатність до самонавіювання. Явища навіювання та самонавіювання.
Арієта - невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодії.

ПРО ПОЕЗІЮ ПОЛЯ ВЕРЛЕНА

«Романси без слів» — найвище поетичне досягнення Верлена.

Знову, як і в перших збірках, звучать ноти суму й меланхолії, нетривалого забуття і печалі. Окремі вірші збірки нагадують пейзажі художників-імпресіоністів, часом у них усе ніби вкрите сірою імлою або розчинене в тумані. При цьому чітко виявляється притаманна поезії межі століть тенденція до синтезу словесних і живописних образів, використання образотворчих художніх можливостей мови. Прислухаючись до монотонного шуму дощу, до відлуння церковних дзвонів, блукаючи насиченими осіннім повітрям вулицями, занурюючись у бузково-зелену тінь дерев, поет зливається душею з печальним і таємничим світом.

Навколишні предмети не існують для нього окремо від світла, яке вони випромінюють, від вібрації повітря:

«Зеленаво й малиново
У непевнім світлі лампи
За вікном все знову й знову
Мерехтять пригарки й рампи...»

«Романси без слів», імпресіоністичні за своєю природою, складаються переважно з віршів, які змальовують пейзажі.

Інші сюжети (історичні, героїчні, сатиричні) безслідно зникають. Але пейзаж тут незвичайний — це знов-таки «пейзаж душі». Природа й душа поета зливаються в одному образі, в єдиній істоті, яка, залишаючись природою, стає водночас людиною.

«Миттєвість» вражень підкреслена тим, що Верлен із усіх часів дієслова віддає перевагу теперішньому, а самі дієслова в нього поступаються місцем іменникам. Разом із дієсловом-присудком із поетичної фрази зникає дія. Верлен спробував довірити спілкування душі та природи барвам і звукам.

Сама назва збірки «Романси без слів» свідчить також про прагнення поета підсилити музичну забарвленість віршів:

«Мжиці зажурені звуки
і на землі, й по дахах!
В серці, що в’яне від скуки,
ллються зажурені звуки».

По виході з в’язниці у світосприйнятті поета відбувся справжній переворот — він навернувся в католицтво. Наступна книга Верлена «Мудрість» (1881) явила світові нову властивість його поезії — релігійне натхнення. Релігійне обернення, бурхливе й пристрасне, було, як це притаманно Верлену, суперечливим і непослідовним, разом із тим, «Мудрість» — книга глибоко продумана.

Поет, відрікаючись від свого розпусного минулого з Рембо, розраховував знайти «підкріплення» у вірі, за її допомогою розв’язати конфлікт між «життям» і «мистецтвом».

Аналіз вірша "Осіння пісня"

Вірш складається з трьох строф, по шість чотиристопних рядків у кожній. Це один з наймузичніших творів поета. Особливої мелодики Верлен досягає за допомогою алітерацій та асонансів. Наприклад, у першій строфі присутня алітерація «l», «n» та асонанс «on», у другій строфі використано асонанс «iens» і алітерацію «j», «v».

Цей вірш відображає стан осінньої природи і одночасно внутрішній стан ліричного героя. Як змінюються пори року, так змінюється і людина, її почуття і настрої.
Осінь - час переоцінки того, що минуло, і підготовки до чогось нового, невідомого. Також присутній образ годин, які відраховують миті життя.
Ліричний герой занурюється в дитячі спогади, але через хвилину він знову опиняється віч-на-віч з осінньою нудьгою.
У кожній строфі вірша змінюється мелодія і настрій. Якщо в перших двох частинах смуток переривають бій годинника і поглиблення в спогади,

то в третьому уповільнений ритм ускоряеют пориви вітру.
Мертвим листом осіннього листопаду стає душа ліричного героя, яка потрапила під владу фатальності долі. Осінь зображується не як пору року, а як хандра, втома, втрата чогось прекрасного, наближення смерті.

Аналіз вірша «Так тихо серце плаче...»

Вірш належить до циклу «Забуті арієти» зі збірки «Романси без слів». І назва збірки, і назва циклу підкреслюють особливість віршування Верлена, яке надзвичайно влучно втілилося у формулі «найперше — музика у слові...»

Арієта — це музичний термін, невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодії. Такі ж вірші Верлена з цього циклу: невеликі за обсягом, можуть навіть здаватися надто простими, водночас нагадуючи знайому до болю мелодію, яку співає душа.

«Так тихо серце плаче...» — одна з найкращих і найвідоміших поезій Верлена. Як і багато символістських шедеврів, вона створює настрій, вимальовуючи знаменитий верленівський «пейзаж душі»: у місті починається дощ, а разом із ним починає плакати серце.

Поет не створює жодного зорового образу. Ми лише чуємо, як ніжно шумить дощ по дахах, по листю. Ніяких різких звуків, це ніби примушує ліричного героя прислухатися до свого серця, до того нестерпного суму, що охопив його. Звідки взялася журба «в осиротілім серці»? Відповіді на це запитання немає. Просто в місто прийшов дощ:

О, ніжно як шумить

Дощ по дахах, по листю!

У цю тужливу мить

Як солодко шумить! (Пер. М. Рильського)

Душа ліричного героя, а з ним і читача (хіба в нас серце не завмирає від безпричинної туги, коли ми чуємо, як шелестять краплі дощу?!) зливається воєдино з природою. І вже незрозуміло, що чому передувало: чи то серце почало плакати, бо в місто прийшов дощ, чи то задощило через нестерпний сум на душі...

У цьому вірші немає несподіваних метафор, складних символів і осяйних епітетів. Образи, які є в ньому, важливі не своїми предметними значеннями, а тими сенсами, асоціаціями, що їх навіюють певні настрої. Використання дієслів теперішнього часу допомагають письменнику «вирвать мить із плину часу» (В. Вордсворт), і тим самим розчинитися у вічності, адже дії немає, бо немає ані минулого, ані майбутнього:

Так тихо серце плаче,

Як дощ шумить над містом.

Нема причин неначе,

А серце ревно плаче. (Пер. М. Рильського)

Водночас іменники й прикметники «тужлива мить», «осиротіле серце», «зрада», «утрата», «журба», «нестерпний сум» мають спільне значення туги й болю. Навіть дощ, який з найдавніших часів у літературі є алегорією сліз, плачу Бога й природи, лише підкреслює загальний меланхолійний настрій.

Аналіз вірша «Поетичне мистецтво»

вірш був написаний 1874 року, а надрукований у 1882 році і пародіював відомий твір теоретика класицизму XVII ст. Буало) Верлен, на противагу логічно-раціоналістичним принципам поезії минулого, проголосив необхідність створення іншого стилю в поетичному мистецтві — легкого, мелодійного і чуттєвого.

Він виступив проти раціоналізму в поезії, проти штучності, риторики, вимагав від поета справжнього мистецтва, чистого подиху почуттів, тремтливої передачі вражень, закликав наблизити поезію до музики.

Найперше — музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови. (Пер. Г. Кочура)

Поет намагається скинути пута традиційного віршування («Хребет риториці скрути Та ще як слід приборкай рими»). Він утверджує поезію внутрішнього бачення і внутрішнього життя. Верлен вважає, що істинне призначення поезії — висловити те, що неможливо висловити в будь-якій інший спосіб.

Мелодику вірша Верлен протиставив його смисловій чіткості, лірика Верлена — це поезія натяків і напівтонів. Слово для поета — насамперед музика, а не зміст, воно має вабити в далечінь, на пошуки прекрасного.

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав — шукати Нову блакить, нову любов.

Щоб мчав, де далеч не похмура,

Де чари віє вітерець,

Де пахне м’ята і чебрець...

Вірш, за Верленом, має цінність лише тоді, коли спрямований до небес, до надприродного. Поет завершує твір іронічним вигуком: «А решта все — література!», зневажливо називаючи «літературою» усе те, що на його думку, є штучним, риторичним, надуманим, позбавленим життя і свободи.

Характерна особливість творчості Верлена — сугестивність його лірики (від лат. — натяк, навіювання). Слово в поета діє не стільки своїм предметним значенням, скільки смисловим ореолом, який наче навіває чи підказує певні настрої. Саме сугестія наближає Верлена до символістів, адже як такого символу в його ліриці немає. Його поезія — це відображення безпосередніх, миттєвих вражень. Розмита лінія у нього панує над чітким контуром, відтінок — над яскравим кольором, світлотінь — над світлом, півтон — над виразним тоном.

Люби відтінок і півтон.

Не барву — барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон. (Пер. Г. Кочура)

Усі ці особливості пов’язують поезію Поля Верлена з естетичними засадами не лише символізму, а й імпресіонізму, утвердження якого пов’язують з його ім’ям. Імпресіоністичність — ще одна важлива риса його поезії (від фр. impression — враження; імпресіонізм — напрям у мистецтві, який основним своїм завданням вважав відтворення особистісних вражень, миттєвих відчуттів та переживань).