А.Маргул - Шпербер, І Вайглас

Народна мудрість свідчить: «Герої живуть доти, доки про них пам’ятають». Тема війни в літературі – це тема обов’язку шани, боргу сучасника, тема наступності поколінь, сходинка до наступних звершень.

Друга світова війна у європейській поезії. Альфред Марґул-Шпербер

Пацифізм - (лат. pacificus — миротворчий, від pax — мир і facio — роблю) — ідеологія осуду будь-якої війни, відмови від неї як інструменту зовнішньої політики.
Пацифісти - Представники цієї ідеології, які стоять на позиції морального осуду усяких війн і наполягають на необхідності мирного вирішення конфліктів між державами і народами
Концентраці́йний та́бір — в'язниця для військовополонених і цивільних у воєнний час або у країнах з тоталітарним режимом.

Історична довідка

Бухенва́льд (нім. Buchenwald [ˈbuːxənvalt] — «буковий ліс») — нацистський концентраційний табір, розташований у 6 милях від міста Ваймар в Тюринґії (на території колишньої НДР) в центральній Німеччині, заснований гітлерівцями влітку 1937 року, діяв 8 років, до 1945 року. В Бухенвальді за весь період його існування відбували ув'язнення близько 250 тис. осіб різних національностей, з них понад 55 тис. було закатовано.

Бухенвальд не був табором смерті, як, наприклад, Аушвіц — у таборі не було газових камер або іншого облаштування для масового вбивства. Проте в Бухенвальді було вбито та закатовано багато ув'язнених; інші гинули від голоду та хвороб або через проведення медичних експериментів над людьми. Ільза Кох, дружина командувача табору Карла-Отто Коха, зажила сумної слави тим, що мала абажури, виготовлені з людської шкіри. Для цього відбиралися в'язні, котрі мали викарбувані на своїй шкірі найбільш мистецькі татуювання — їх затримували та вбивали уколами

Після війни в Бухенвальді відкрито пам'ятник жертвам нацизму.

Про назву концтабору Бухенвальд

Альфред Маргул-Шпербер

Як близько звідси Веймар гомонів!

А тут — навіки мовкли голоси...

Мене проймає невимовний гнів,

Бо й край мій зветься: Букові ліси.

Давно було це: килим з ніжних трав

Ліс буковий, так пам'ятний мені.

Хлопчиськом на поляні я лежав,

Пливли біляві хмари в вишині.

О лютий час, що сон дитячий стер

І кожен спомин взяв у колію!..

Коли я чую слово це тепер —

Не можу юність згадувать свою.

Бо в спомини мої вповза кошмар,

Який виймає серце із грудей:

А чи оте біляве пасмо хмар

Було не димом спалених людей?

(Переклад Петра Рихла)

ПАСПОРТ твору

Автор – Альфред Маргул Шпербер

Жанр: патріотична лірика.

Тема: розповідь про назву концтабору Бухенвальд та гіркі спомини про його страждання та трагедію.

Ідея: засудження злочинів фашизму.

Основна думка: пам’ятати про минулі жахи війни, щоб застерегти людство від подібних трагедій.

“Про назву концтабору Бухенвальд” художні засоби:

Епітети: невимовний гнів, з ніжних трав, біляві хмари, лютий час, біляве пасмо.

Персоніфікація: «Веймар гомонів», «мовкли голоси», «пливли хмари», «вповзе кошмар».

Метафора: «лютий час, що сон дитячий стер», «виймає серце із грудей».

Риторичне запитання : «А чи оте біляве пасмо хмар Було не димом спалених людей?».

Антитеза: «Як близько звідси Веймар гомонів! А тут – навіки мовкли голоси».

“Про назву концтабору Бухенвальд” вірш

Альфред Маргул Шпербер у цьому вірші розповідає про нацистські злочини проти людства.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/pro-nazvu-kontstaboru-buhenvald-analiz

Іммануель ВАЙСГЛАС 1920-1979

Виходець з єврейської родини з духовними інтересами, Іммануель Вайсглас народився в м. Чернівцях (Україна). Разом з іншими мешканцями Західної України пережив жахливі роки радянського терору (1940-1941). У 1942 р. його з батьками депортували в трудовий табір Трансністрії (окупована румунськими військами територія між Південним Бугом і Дністром). Після визволення Червоною армією повернувся до м. Чернівців, потім переселився до м. Бухареста (Румунія). Іммануель Вайсглас писав німецькою мовою.

* І. Вайсґлас уважався улюбленцем муз: він чудово грав на фортепіано, писав вірші, багато перекладав. *У 1940 році видав свій переклад відомої поеми національного румунського поета Міхая Емінеску «Luceafărul» /Лусіафьорул/(«Вечірня зоря») у вигляді окремої брошури. *У 1942 р. його разом із батьками депортували в один із «трудових» таборів Трансністрії (нині територія Вінницької області). Вайсґласам вдалося вижити, хоча вони сповна зазнали там нелюдських принижень і знущань.

*Цей трагічний досвід поет згодом втілив у віршах збірки «Kariera am Bug» («Каменоломня над Бугом», Бухарест, 1947).

*Його друга поетична книга «Der Nobiskrug» (1972), «Останній рубіж» з’явилася тільки після перерви у чверть століття й була відзначена літературною премією румунської Спілки письменників. *Основною і наскрізною темою творчості Іммануеля Вайсґласа стала трагедія Голокосту, яку він особисто пережив.

*Одна із поезій, а саме поезія «Круки» звучить , як пересторога людству не забувати ті страшні події і не дати повторитися їм знову

Імануїл Вайсглас “Круки”

Майбутнім не живем, його немає

Та може наостанок осягнем,

За що наc небо гнівно поливає

Цим градом чорних круків, мов вогнем.

А круків тих без ліку і без міри,

Летять зі свистом, моторош пройма.

Нема прихистку і немає сили,

Свист в голові триває, не вгава.

На цих шляхах зостанемось навіки,

Де мертві не довіряться живим,

Поляжем всі, розімкнуться повіки,

І зграї круків, і клубами дим.

Руками захиститися несила

Нехай у нас була б і сотня рук.

Туман спадає, ось – наступна хвиля,

І скоро смерть ухопить нас, мов крук.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/kruki-vaysglas-i

Як відеосюжет допомагає розкрити нам образ чорних круків?
Які світи представлені у вірші? (Світ ліричного героя – «Свій» та світ Круків – ворогів «Чужий».)
З чим порівнюються чорні круки? (Зграя, вогонь, смерть.)

З’ясування символічних образів поезії.

Зграя воронів – небезпека, напад, бій. Зграя воронів, ворон у народній уяві – лихе птаство, що супроводжує людські нещастя, віщує лихо, смерть. У невідомого автора читаємо:

Сипле небо услід прокльонами…

Зграя воронів –

Нас фактично уже поховано.

Зграя воронів…

Вогонь – безжальне полум’я вогню усе знищує на своєму шляху, вогонь-ворог.

Смерть – в українській і російській мовах слово жіночого роду, проте в німецькій (der Tod) – чоловічого. Тому саме Смерть-чоловік уособлено в поезії.

Які відчуття охоплюють ліричного героя? («Моторош», страх, немає сили, нема прихистку.)

«Руками захиститися несила / Нехай у нас була б і сотня рук».

«…моторош пройма. Нема прихистку і немає сили».

Які образи супроводжують знесилених солдат? (Дим, туман.)
Що вони символізують? (Туман – символ невизначеності, омани й емблема сили, яка плутає і приховує істину від спостерігача. Окрім того, у деяких релігіях, включаючи іудаїзм і християнство, туман уважається знаком потойбічних сил. Дим – короткочасність життя, злоба чи гнів, суєта, а також все, що швидкоплинне, бо він, піднімаючись угору, відразу зникає.)

Проте ці образи швидкоплинні, після виникає осяяння, надія. Знову бій.

Які рядки є леймотивом поезії?

«Поляжем всі, розімкнуться повіки,

І зграї круків, і клубами дим».