Стівенсон народився 13 листопада 1850 року в Единбурзі ,  столиці Шотландії, в заможній і дуже релігійній родині. Його дід та батько були талановитими інженерами, що будували маяки. Мати  майбутнього письменника дбала про суворе релігійне виховання та добру освіту сина. У дитинстві Стівенсон тяжко занедужав.  Хвороба прикувала його до ліжка, тому єдиною розрадою для нього стали книги. Роберт рано почав писати – у 12 років випускав рукописні журнали. Мама настільки любила сина, що зберігала кожну сторінку його рукописів.

 Стівенсони мріяли, що їхній син продовжить  сімейну традицію й будуватиме маяки, тому  1867 року юнак вступає до Единбурзького університету на інженерний факультет. Але Роберт вирішив стати літератором. Він перевівся на юридичний факультет, а закінчивши його, відправився  мандрувати Європою.

    У1878-1879 рр. видані його перші книжки. Він пише оповідання, вірші. У 25 років молодий письменник зустрів американку Фанні Осборн, яка стала вірним другом на усе його недовге життя. Вона доглядала його, коли він хворів, мужньо долала злидні, їздила зі Стівенсоном по всьому світу в пошуках найкращого для нього клімату. Із Фанні він став справжнім письменником.

     1883 року  виходить один із найкращих творів Стівенсона – роман «Острів скарбів». А ще були романи «Чорна стріла», «Володар Балландре», «Викрадений», «Катріона», збірки віршів і балад.

  . Останні роки  письменник прожив на острові Самоа в Тихому океані. Теплий клімат дав змогу  Стівенсону писати. Тут він багато працює, їздить верхи, ходить у гості, плаває на човні, сам складає молитви для місцевих жителів. Мешканці Самоа шанували Стівенсона і називали його Тузіталою , тобто Великим Розповідачем. Вожді острова  на знак великої поваги розчистили до будинку письменника «дорогу вдячності».

 13 листопада 1894р. Роберту Стівенсону виповнилося 44 роки, з цієї нагоди на острові відбулося  свято. А 3 грудня цього ж року письменника не стало. В останню путь митця проводжало все населення острова. Поховали Стівенсона на вершині гори Веа, місці, яке він сам обрав.  На надгробку, згідно з його заповітом, вибито вірш поета «Реквієм»:

Під зірками небосхилу

Покладіть мене в могилу.

Я любив цю землю милу,

Жив щасливий, вмер щасливий.

І на камені простому

Викарбуйте ви потому:

Повернувсь моряк додому,

З пагорбів прийшов мисливий.

1915 року тут знайшов вічний спокій і прах Фанні.

Тема: загибель останніх піктів.

Основна думка: боротьба за незалежність і свободу проти поневолювачів. «Вересовий трунок» сюжет

Експозиція, зачин — оспівування вересового напою, характеру й звичаїв піктів. Зав’язка — захват території піктів загарбниками, знищення маленького народу. Розвиток дії — король прагне дізнатися рецепт вересового напою, захват у полон батька й сина, їхній допит. Кульмінація — за проханням батька сина кидають у море.

Розв’язка — батько назавжди залишає із собою секрет вересового напою, але кидає виклик ворогам, готовий померти, але не підкоритися, не зрадити свій народ.

(Вересовий напій – символ незламного духу та мужності пиктів).

Символіка червоного кольору – верес, символ життя, крові, боротьба за незалежність У баладі автор проголошує право кожного народу на свою землю, свої традиції, свободу. У цьому плані балада виходить за межі шотландської тематики, набуваючи узагальнюючого значення. Маленький епізод допомагає авторові утвердити ідею незалежності народу. А сам Стівенсон виступає тут як справжній син своєї землі. У баладі кілька разів повторюється словосполучення «секрет вересового напою». Що ж це за секрет? Це не тільки таємниця напою — як його варити, а передусім секрет духовної стійкості піктів, який полягає в любові до рідної землі й прагненні здобути свободу. Цей секрет важливий для всіх часів і народів. Виникає питання: чому батько говорить про те, що він боявся лише свого сина? Чи дійсно він не вірить у стійкість? Можливо, і не вірить, але автор має іншу точку зору, підкреслюючи єдність батька й сина: разом вони мовчали, разом стояли на скелі; утворюючи духовно єдину, маленьку смуглу пару. Трагізм твору посилюється тим, що тут немає вибору поміж життям і смертю (бо неволя — не життя), а є лише вибір смерті. Мудрий батько, усвідомлюючи невідворотність загибелі, вибирає для сина кращу (миттєву) смерть, і той мужньо приймає її. А старий помирає останнім, однак не віддає ворогам священної таємниці. Вони можуть забрати в нього життя, але не його волю і любов до батьківщини.

Основа балади – шотландська легенда про те, як пікти зберегли секрет вересового трунку.