Шо́лом-Але́йхем (їд. שלום־עליכם‎, у перекладі — «мир вам», справжнє прізвище, ім'я та по батькові — Рабинович Соломон Наумович (Шо́лом Но́хумович^[2]); 18 лютого (2 березня) 1859, Переяслав — 13 травня 1916, Нью-Йорк, США) — єврейський письменник, драматург, один з основоположників сучасної художньої літератури мовою їдиш. Також писав свої твори івритом і російською. Життя митця було тісно пов'язане з Україною.

Літературний диктант

Продовжити речення

1. Справжнє ім’я письменника – … (Рабинович Шолом Нохумович).

2. Шолом-Алейхем в перекладі українською мовою – … (Мир вам!)

3. Народився Рабинович в місті … (Переяславі).

4. Навчався в хедері — …(єврейській початковій релігійній школі).

5. Після закінчення навчання Шолом-Алейхем працював … (домашнім вчителем, громадським рабином).

6. Українські міста, де жив і працював письменник: ….. (Лубни, Біла Церква, Київ).

7. Причиною переїзду з Києва до Львова стали … (єврейські погроми у жовтні 1905 року).

8. Перші художні твори — повість … («Два камені») та оповідання … («Вибори») з’явилися … року (1883).

9. Перше зібрання творів Шолом-Алейхема в чотирьох томах вийшло у світ … (1903) року.

10. Часом він надавав містам і містечкам умовні назви: Київ — Єгупець, Боярка — Бойберик, Одеса — Чорноморськ, а Росія — … (тітка Рейзя).

11. У 1907–1914 роках жив у … ( Італії та Швейцарії).

12. Помер Шолом-Алейхем 1916 троку в … (Нью-Йорку), куди переїхав … (1915) року.

В 1909-1911р.р. Шолом-Алейхем працював над повістю «Пісня над піснями», публікував її частинами під окремим назвами. Перші дві частини були опубліковані у варшавському журналі «Драл Файнд» (в 1909 році – «Сторінка Пісні Пісень» і «Ще одна сторінка Пісні Пісень». 3-я та 4-та частини - “Ця Пасхальна ніч” і “Субота після П’ятидесятниці з’явилися в 1911р. разом в різних нью-йоркських періодичних виданнях)

«Біблійна Пісня над піснями»

“Пісня пісень” –видатний ліро-епічний твір Старого Заповіту

“Пісня пісень” – калька з гебрейського словосполучення “найкраща з пісень”. Авторство цього твору приписують цареві Соломону (970-931 рр. до Р.Хр.), що доволі сумнівно, адже текст створено десь у середині V ст. до Р.Хр., а його остаточна редакція (як свідчить аналіз мови твору) припадає на ІІІ ст. до Р.Хр. До юдейського канону священних текстів “Пісню Пісень” було введено у ІІ ст., але й по тому були сумніви, адже поема своїм змістом і художньою формою дуже відрізняється від інших біблійних книг.

Вона склалася з окремих любовних і весільних пісень давніх юдеїв (дослідники налічують їх близько 25-28 у більших чи менших фрагментах). Літературно оброблені та введені до єдиного тексту, вони становлять самобутню ліро-епічну єдність з драматичними елементами, надзвичайно поетичну за формою та змістом ліро-драматичну поему, справжній гімн коханню та красі людини. У поемі 117 віршів, канонічно поділених на 8 розділів, кожен з яких містить кілька фрагментів.

1. “Туга молодої за своїм молодим”; “Взаємне оспівування краси”;

2. “Глибоке взаємне кохання”;

3. “Поривання до свого молодого”, “Соломон і його лицарі”;

4. “Краса молодої”, “Взаємне прагнення”;

5. “Молода з томлінням шукає свого молодого”;

6. “Молодий знову оспівує красу своєї молодої”;

7. “Іще про красу молодої”, “Молода кличе молодого”;

8. “Вічна взаємна любов молодого й молодої”.

Сюжету, строго підпорядкованого композиції, у творі немає, та в сукупності пісень він постає досить виразно. Ліричні герої поеми – Соломон і юна Суламіф – сповнені пристрасті. Та мати й брати дівчини не дозволяють їй увести коханого до свого дому, про що вона скаржиться подругам – єрусалимським дівчатам. Почуття любові бореться в душі юнки зі страхом, образ коханого повсякчас перед її очима, притягує, тривожить, не дає спокою. Суламіф хворіє, слабне, їй здається, що коханий стоїть на порозі, і юнка поспішає відчинити йому: “Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, - і нутро моє схвилювалося від нього!.. Встала я відчинити своєму коханому, - а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців... Відчинила своєму коханому, - а коханий мій зник, відійшов!..” І тоді Сула міф іде в ніч на пошуки Соломона. Сторожа міських воріт побила її... Дівчина просить подруг розповісти принагідно її коханому, що вона знемагає від любові. І на їхнє запитання, чим він кращий від інших, із захопленням описує красу Соломона: “Коханий мій білий і рум’яний, визначніший від десяти тисяч інших. Голова його – щиреє золото, його кучері – пальмове віття, чорні, як ворон... Його очі – немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивано, що над повним струмком посідали! Його личко – як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи – лілеї, з яких капає мирра текуча! Його руки – стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його – твір мистецький з слонової кості, укритий сапфірами! Його стегна – стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд – немов той Ливан, він юнак – як ті кедри! Уста його – солодощі, і він увесь – жадання...”

Опис краси Соломона – типова народна весільна пісня, “величання женихові”. У “Пісні пісень” Соломона називають (за зразком фольклорного словослав’я) царем і пастухом, а Суламіф - пастушкою і царицею. Її красу також змальовано в дусі народнопісенної традиції: “Ти прекрасна, моя ти подруженько, мов та Тірца, ти хороша, як Єрусалим, ти грізна, як війська з прапорами! Відверни ти свої оченята від мене, бо вони непокоять мене! Твої коси – немов стадо кіз, що хвилями сходять з того Гілеаду! Твої зуби – немов та отара овець, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної! Мов частина гранатового яблука – скроня твоя за серпанком твоїм! Шістдесят є цариць, і вісімдесят наложниць, а дівчатам немає числа, - та єдина вона – ця голубка моя, моя чиста!”

ПАСПОРТ ТВОРУ

В 1909-1911р.р. Шолом-Алейхем працював над повістю «Пісня над піснями», публікував її частинами під окремим назвами. Перші дві частини були опубліковані у варшавському журналі «Драл Файнд» (в 1909 році – «Сторінка Пісні Пісень» і «Ще одна сторінка Пісні Пісень». 3-я та 4-та частини - “Ця Пасхальна ніч” і “Субота після П’ятидесятниці з’явилися в 1911р. разом в різних нью-йоркських періодичних виданнях)

Жанр:Повість. Поетична розповідь про перше чисте кохання. «Пісня над піснями» Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман»Це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання.

Тема юнацтва,втілена у цьому романі,хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху.Тема кохання в повісті

Ідея: Таїна зародження кохання і його втрата

Сюжет:У «Пісня над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок,коли почуття кохання лише зароджується,до дорослого життя,прощання з дитинством.

Назва:“Біблейна “Пісня пісень”.

Біблейна “Пісня пісень” ніби відкрила очі герою повісті Шолом-Алейхема. Шимек дивиться на все через призму її натхненних рядків. Ці поетично завершені, викристалізовані часом рядки допомагають йому зрозуміти себе, свої почуття, відчути власні сили. Шимек проголошує, що любить Бузю “тією святою, пекельною любовю, що оспівана в “Пісні пісень”. “Любов важливіша за все!”-стверджує пісня Соломона. “Любов важливіша за все!” - проголошує і твір єврейського письменника. “Юнацький роман” складається з чотирьох частин. У перших двох розповідається про дитинство Шимека і Бузі, що жили як брат і сестра, про те, як народжувалося дитяче почуття кохання, а в двох останніх йде мова про зустріч героїв).

Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека "великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний".

Роман пройнятий не лише символікою біблійної "Пісні над піснями", але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із "Тисячі й однієї ночі", які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових Свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки.

Шолом Алейхем “Пісня над піснями” скорочено

Частина перша. Бузя Оповідь ведеться від імені Шимека — хлопця, що згадує про своє перше кохання до дівчинки Бузі в ті часи, коли їм разом ще не було й двадцяти. Старший брат Шимека потонув, жінка його одружилася й поїхала, їхню дочку Бузю взяли до себе батьки Шимека. Дивлячись на дівчинку, Шимек, що навчався в хедері (єврейській релігійній школі для хлопчиків) і тому знав багато уривків з Біблії, завжди пригадував «Пісню пісень» — рядок за рядком: «О, ти прекрасна, кохана моя, ти прекрасна! Очі твої, наче два голуби, волосся схоже на кізочок, що спускаються з гори…» Стояв дивний день напередодні Пасхи, ясний, теплий. Діти могли грати скільки завгодно. На вулиці було дуже гарно. Шимек почував себе напрочуд легко, йому здавалося, що за спиною виросли крила і він зараз здійметься у височінь і полетить. Усе подвір’я явилося в новому вигляді. Подвір’я — замок, дім — палац, він — принц, Бузя — принцеса. Колоди, звалені біля дому,— це кедри й буки, які згадуються в «Пісні пісень». Бузя, яка вже втомилася від гри, запитала: «До якого ж це часу?» — «Поки не згасне світило дня і не щезнуть тіні з землі»,— відповів їй Шимек словами із «Пісні пісень». Його заповітним бажанням було піднятися з Бузею у височінь до самих хмар й полетіти за океан до країни карликів, нащадків богатирів царя Давида. Найбільша радість для Шимека — уночі під Пасху відправиться з батьком до синагоги… День пролетів, згасло сонце, кинувши останній погляд на Бузю. Шимек розповідав про те, як він летить піднебессям, спускається з вершини, йде лісом, перепливає струмок, щоб врятувати прекрасну царівну, яку вкрали з-під вінця, зачарували й посадили до кришталевого замку. «Ти повинен її звільнити? » — «А хто ж?» — «Не треба летіти так далеко. Послухай мене, не треба». Зачарований Шимек оглянувся на зачаровану принцесу, яка злилася з чарівним пасхальним вечором. Йому здавалося, що вона звертається до нього словами з «Пісні пісень»: «Біжи, коханий мій, будь схожий на серну чи молодого оленя на горах бальзамічних…»

Частина друга. За зеленню Настав Переддень свята швуес. Діти мчали з гори, милувалися природою, відчували вітер, слухали голоси птахів і захоплювалися: «Це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!» Обійнявшись, вони йшли земним раєм, і Шимеку здавалося, ніби Бузя говорить йому словами «Пісні пісень»: «Я належу коханому моєму, а коханий мій — мені…» Діти сиділи на пагорбку, забувши нарвати зелень для свята, і Шимек розповідав, як вони виростуть, за допомогою чарівного слова піднімуться вище хмар й облетять увесь світ. Бузя хотіла, щоб вони полетіли туди, де живе її мати, і провчили б її вітчима. Вона затулила обличчя руками і заплакала. Шимек насварив себе, назвавши ослом і базікою. Йому хотілось сказати їй словами «Пісні пісень»: «Покажи мені обличчя твоє, дай мені почути голос твій…» . Батьки, занепокоєні довгою відсутністю дітей, вийшли на пошуки і, побачивши їх, зраділи тому, що вони живі-здорові, а зелень до свята вже як-небудь дістануть. І Шимек подумав: «Чудові люди — мої батьки!»

Частина третя. Цієї ночі Шимек подорослішав, не схотів наслідувати батька і поїхав учитися. Раніше батько сердився, говорив, що ніколи не вибачить сина, може, тільки на смертному одрі. Потім вибачив і став посилати звістки: «Посилаю тобі 00 рублів, а також посилає тобі щире вітання мати». Листи Шимека теж були сухими й короткими: «Твого листа й 00 рублів одержав, посилаю щире вітання матері». І ось уперше за час розлуки батько просив приїхати на Пасху і повідомив, що Бузя стала нареченою і в суботу після швуеса відбудеться весілля. Шимек примчав додому напередодні Пасхи і знайшов містечко таким самим, яким залишив його багато років тому. «Одного лише не стало: «Пісні пісень». Подвір’я вже не виноградник царя Соломона. Колоди й дошки… уже більше не кедри й буки. І Шимек поставив собі риторичне запитання: «Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, який духмяніє, мій світ із «Пісні пісень»?.. Дім він знайшов таким же, яким залишив. Тільки в батька борода стала ще більше сріблястою і на широкому білому чолі додалося кілька зморшок. І мати така ж, тільки рум’яне обличчя її трохи пожовтіло, і, здається, вона стала нижче на зріст, й очі її почервоніли, наче припухли. І Бузя зовсім не змінилася, лише виросла і стала прекрасною. Коли Шимек дивився на неї, знову все ставало, яку «Пісні пісень», як колись, багато років тому. Йому дуже хотілося поговорити з нею, але в домі було занадто багатолюдно. І Шимеку спали на думку рядки з «Пісні пісень»: «Сад зачинений — сестро моя, наречено. Сад зачинений, джерело запечатане». Вони з батьком, як у дитинстві, відправилися до синагоги. Шимек молився разом з усіма, але думки його були далекими від молитви. Погортавши свій молитовник, він відкрив «Пісню пісень», розділ IV: «О, ти прекрасна, подруго моя, ти прекрасна!. » Але Бузя тепер — чужа наречена, і в душі Шимека спалахнув гнів проти самого себе: «Як я міг дозволити, щоб у мене відібрали Бузю й віддали іншому?» Батько й син повернулися додому. «Тиха, тепла, урочиста пасхальна ніч… Про неї тихо шепочуть зірки вгорі. Вихід з Єгипту чується цієї ночі». Дім був сповнений чарівності. Білі скатертини, срібні підсвічники, маца на прикрашеному блюді. «Жаль тільки, що принца всадовили далеко від принцеси». Колись вони сиділи інакше. Тепер же їх розсадили так, що вони ледве можуть бачити одне одного. Батько й Шимек гучно читали «Пісню пісень», а мати і Бузя тихесенько повторювали: «Багато років не можуть загасити кохання… і ріки не заллють його». Мати відвела Шимека до його кімнати, і губи її прошепотіли: «Спи спокійно, дитино моя, спи спокійно…» У цих словах — море любові, що накопичилася в матері за роки його відсутності. Він був готовий припасти до неї, розцілувати її руки, але вважав, що не гідний цього, і тихо побажав доброї ночі. Лишившись сам, Шимек болісно думав: «Невже я програв своє щастя, програв навіки? Невже я сам, своїми власними руками, спалив свій чудовий палац і випустив прекрасну чарівну царівну, яку я колись зачарував?» Цієї ночі він зрозумів, що кохає Бузю тим священним, полум’яним, пекельним коханням, що так чудово описане в «Пісні пісень»: «Гірке, немов смерть, кохання, жорстокі, немов пекло, ревнощі. Стріли його — стріли вогненні. Полум’я Боже».

Частина четверта. Субота після швуеса Вранці мати з сяючими очима розповідала про Бузю: «Добра партія, гарний наречений, порядна родина, поважний, багатий дім. Дім — повна чаша». За ті лічені хвилини, коли Шимек і Бузя залишилися вдвох, вона розповіла йому про «нього», вихваляючи «його» з усіх сил, але раптом кинула: «Йому далеко до тебе. Де ж йому до тебе!..» «Чудова музика, найпрекрасніша симфонія не пролунали б так чарівно, як ці слова у вухах Шимека». У них почувся відголосок «Пісні пісень». Бузя запросила його трохи погуляти за містом. В останній раз Бузя відпросилася в матері, щоб пройти з Шимеком місцями їх спільного дитинства. Вона подарувала йому букет запашних квітів, подивившись на нього чудовими блакитними очима з «Пісні пісень», і погляд цей проник Шимеку прямо в душу. Йому здалося, що він почув з її уст слова: «Я належу коханому моєму, і мені — коханий мій…» Ніколи ще Бузя не нагадувала йому так Суламіф із «Пісні пісень», як того дня. І Шимек відкрив їй тим ранком своє серце, розкрив свою душу і зізнався, що кохає її тим святим, палаючим, пекельним коханням, що описане в «Пісні пісень». «Бузя плакала — і весь світ поринув у смуток… Так плаче мала дитина, коли відчує, що втратила батьків. Так плаче любляча мати над дитиною, яку в неї відбирають. Так плаче дівчина, яка оплакує свого коханого, що відвернувся від неї. Так плаче людина над своїм життям, яке вислизнуло з-під її ніг». Занадто пізно згадав Шимек про Бузю. Бузя припинила плакати, і все ожило. Вона стала розповідати про те, які листи пише їй наречений. Але вона говорила якимось дивним голосом, і Шимеку здалося, що цей голос хоче перебороти інший голос, внутрішній. Бузя була такою прекрасною, що Шимеку здавалося: якби він назвав її справжньою Суламіф’ю, це зробило б честь Суламіфі з «Пісні пісень». Минули дні, тижні, пройшла перша субота після швуеса і ще багато субот — а Шимек усе ще гостював у своєму домі. Кожного дня він сидів на тій горі, де вони недавно сиділи вдвох з Бузею, де причаїлися найкращі спогади про навіки втрачену юність, про навіки втрачене щастя. Він оплакував незабутню Суламіф свого роману.

Словникова робота:

- Швуес (П’ятидесятниця) – день, коли Бог на горі Синай дав євреям десять заповедей (див. Декалог). В цей день євреям не можна їсти ничого м’ясного.

Бесіда за змістом частини 1 «Бузя» і частини 2 «За зеленню»

· Що вам відомо про походження імені Бузя?( Бузя — пестливе ім'я, створене з Естер-Люби: Люба-Любузя-Бузя)
· Ким Бузя доводиться Шимеку?( Мій старший брат Беня жив на селі, орендував млин, умів стріляти з рушниці, їздити верхи на коні і плавати, як чортяка. Одного разу влітку купався він у річці і потонув. Про нього сказано у приказці: "Всі гарні плавці потопають". По ньому залишилися млин, двоє коней, молода вдова з однією дитиною. Млина передали комусь іншому, коней спродали, молода вдова вийшла заміж і поїхала десь далеко, а дитину привезли до нас. То була Бузя.)
· Якого віку герої розповіді? (Вона старша за мене на один рік чи, може, на два, а нам обом нема ще й двадцяти років. Тепер сідайте, будь ласка, і підрахуйте, скільки мені років і скільки їй.)
· Чому хлопчик постійно звертається до тексту Біблійної Пісні пісень?(Шимек навчається в хедері - єврейській початковій релігійній школі, тому знає напам’ять багато текстів зі Святого Письма. Пісня пісень – його улюблений твір).
· Про що мріяв Шимек в юному віці? (Його заповітним бажанням було піднятися з Бузею в висоту до самих хмар і полетіти за океан в країну карликів, потомків богатирів царя Давида.)
· Що викликало найбільшу радість у хлопчика? (Найбільша радість для Шимека — вночі перед Пасхою йти з батьком у синагогу).
· Чим закінчується похід дітей за зеленню? (Зелені не нарвали, але, на радість батьків, живі та неушкоджені повернулися додому).

З якою думкою прокинувся Шимек в суботу після П’ятидесятниці? (Це була думка про Бузю).
· Чи змінилося ставлення Шимека до Бузі? (Ні, його почуття до дівчини стало ще глибшим. « І буря знялася у моїй душі, і гнів спалахнув у моєму серці. Гнів — не проти когось, а проти себе самого. Я гнівався на себе і на свої хлоп'ячі золоті мрії, що задля них я покинув батька й матір, порушив їх завіти і пустився вчитися, — і отак я втратив, втратив своє щастя, дозволив, щоб Бузя стала нареченою, чиєюсь, не моєю!..
Бузя була мені змалку люба і дорога — це правда. Але, коли я приїхав додому і побачив Бузю, я переконався, що я кохаю Бузю.
Що я кохаю її тією святою, полум'яною, пекельною любов'ю, яку так гарно оспівано в нашій "Пісні пісень"»).
· Чим закінчується частина четверта?

“Зроби висновок”.

“Пісня пісень” – це… (Біблійний гімн).

“Пісня над піснями” - …(поетична розповідь про перше чисте кохання).

“Пізно я згадав... що є Бузя на світі, Бузя, яка має серце, душу...” – це…(слова Шимека).

Поєднання реального з фантастичним, казковим —це…(своєрідний художній прийом Шолом-Алейхема).

Чому свою повість герой називає сумною? (Шимек з дитинства кохає Бузю. Для нього вона – найкраща, найрозумніша, найвродливіша. Його кохання – чисте, щире. Але не судилося Бузі й Шимеку бути разом. Вона стає дружиною іншого. Кохання втрачене. Тому повість пронизана сумом.)

o Які почуття керують Шимеком протягом всього твору? (Любов, замилування, захоплення.

Шукаючи успіх, Шимек загубив цінність значно більшу: саме кохання, що надихала його на життя.

Складання сенкана

за повістю Шолом-Алейхема “Пісня над піснями”

Почуття

Ніжне, світле

Поєднання доброго й вічного

Я вірю в нього

Кохання

"Пісня над піснями" Шолом-Алейхема — ліричний і символічний роман про кохання

Шкільний твір

Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово "роман" і як художній твір, і як історію кохання. У "Пісні над піснями", як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. "Юнацький роман" Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.

Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.

Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок "юнацький роман", адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У "Пісні над піснями" Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір "істинним, скорботним романом": кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.

Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання.

У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: "наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса... це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!". Вони були з'єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній "Пісні над піснями". Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.

Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: "наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в "Пісні над піснями". Колоди і дошки... вже не кедри і буки... Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська... Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із "Пісні над піснями"?". Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.

Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже "початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець".

Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека "великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний".

Роман пройнятий не лише символікою біблійної "Пісні над піснями", але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із "Тисячі й однієї ночі", які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових Свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов'язаний із героїнею роману: "Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося...Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше". Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.

Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже "початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець". Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам'яті.

Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоєтичніших творів єврейської літератури. "Пісня над піснями" написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.