Ліричний сюжет вірша визначається не логікою міфу, а розвитком почуттів ліричного героя. Легенда про Лорелей — розгорнута метафора його внутрішнього світу, що зазнає впливу фатальних, згубних сил. Справжнім героєм стає не чарівна красуня, а ліричне «я» поета, його почуття й настрої.

Образ Лорелей є символом кохання в його різних аспектах — краса, чарівність, стихійна сила, фатальність. Наслідуючи оригінал, перекладач підкреслює неземну красу Лорелей, яка сидить на скелі й співає пісні. Вона освітлена вечірніми променями, шати її блискучі, коси золоті, вона розчісує їх золотим гребенем...

Незнана красуня на кручі

Сидить у самоті,

Упали на шати блискучі

Коси її золоті.

Із золота гребінь має,

І косу розчісує ним,

І дикої пісні співає,

Не співаної ніким.

(Переклад Леоніда Первомайського)

Чарівне світло й спів ваблять рибалок до Лорелей. Використовуючи форми української народної творчості («шати», «круча», «ген на шпилях гірських» та ін.), перекладач наближається до фольклорної основи німецького оригіналу.

Міф у творі підпорядкований розкриттю індивідуального почуття. Водночас сама природа міфу дає змогу авторові говорити про загальнолюдські цінності. Вірш «Не знаю, що стало зо мною…» — це твір про особисту трагедію поета й про драму всього його покоління, що нерідко потрапляло в полон ілюзій. Фінал вірша з іронією розвіює золотий туман мрій. В оригіналі: «Гадаю, зрештою, хвилі поглинуть човняра і човник». У перекладі:

Зникають в потоці бурхливім

І човен, і хлопець з очей,

І все це своїм співом

Зробила Лорелей.

(Переклад Леоніда Первомайського)

Еволюція ліричного героя вірша відображає еволюцію самого Г. Гейне й зміну моральної атмосфери в суспільстві: піднесений настрій змінився розчаруванням в ілюзіях і передчуттям майбутніх катастроф.