ПОВТОРЕННЯ. Г.ГЕЙНЕ

Чому італійці називали Байрона англійцем рибою?

Сучасники про Байрона

У зовнішності Байрона втілилася ідеальна норма, якою природа нагороджує генія. Він був у розквіті сил — мав 34 роки

Стендаль в листі описав зустріч із Байроном:

Це було восени 1816 року, коли я побачив Байрона в міланському театрі Ла Скала. Мене вразили очі лорда Байрона… Ніколи в житті я не зустрічав нічого прекраснішого та виразнішого. Навіть тепер, думаючи про те, якого виразу великий зодчий має надавати генієві, завжди згадую той прекрасний образ...

• Єдиною вадою Байрона була кульгавість, яка була викликана помилкою акушерки під час народження Джорджа, що призвела до паралічу сухожиль. Намагаючись виправити свою фізичну ваду, Байрон серйозно займався спортом, став стрільцем, боксером, наїзником, плавцем. Байрон легко міг проплисти 5 миль (9 км). У 1809 р. він переплив гирло річки Тахо, наперекір стрімкій течії під час океанського припливу. Для того часу це була величезна дистанція. У 1810 р. за годину і десять хвилин переплив протоку Дарданелли (шириною понад 4 км). Італійці називали його «англійцем-рибою» після того, як Байрон здобув перемогу під час змагань у Венеції в 1818 p., протримавшись на воді 4 години 20 хвилин і здолавши відстань у кілька миль.
• Фізично загартований і сильний, Байрон, однак, був напрочуд примхливим щодо своєї зовнішності й здоров'я. Знаючи за собою схильність до повноти, він виснажував себе постійними дієтами, ліками, часто голодував.

 Байрон створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл так званих східних поем («Гяур», «Абідоська наречена», 1813, «Корсар», «Лара», 1814, дещо пізніше — «Мазепа», 1818, та ін.), об'єднаних спільними настроями.

В цих поемах особливо помітні суперечності світогляду Байрона 

---- могутній протест поета-романтика проти ненависної йому дійсності

----  анархо-індивідуалістичні мотиви

----та песимізм.

----настрої трагічної самотності, відчаю, нігілістичне заперечення можливостей суспільного прогресу

Так звана світова скорбота Байрона виникла насамперед під впливом духовної кризи, пережитої поетом у зв'язку з крахом ідеалів Французької революції та реставрацією «старого режиму» в Європі після падіння Наполеона. 

У 3-й і 4-й піснях «Чайльда Гарольда» (1817—1818) поет заявляє про свою відданість поглядам французьких просвітників, висловлює віру в справу революції. З 1817 по 1823 Байрон жив в Італії, брав активну участь у боротьбі карбонаріїв.

“Хотів би жити знов у горах” Байрон аналіз

Автор – Дж. Байрон

Рік написання – 1807

Збірка – «Години дозвілля» (Hours of idleness).

Тема – протест проти загальноприйнятних норм моралі тогочасної Англії.

Ідея – втеча з сьогодення до радісного світу минулого дитинства.

Це внутрішній монолог поета, який живе у духовній пустці, без любові та друзів. Такі самі ідеї турбували його сучасників. Тому поезія Байрона віддзеркалює основні проблеми того часу.

Автор послідовно розвінчує жадані для багатьох людей життєві блага: високе становище в суспільстві, багатство, кохання, спілкування в колі друзів. Він вважає, що ці блага дають лише ілюзію щастя, але забирають те, що має справжню цінність, — свободу, волю.

“Хотів би жити знов у горах” художні засоби

Епітети: дітям безжурним, в морях суворих, хвиль розбурханих, Англії пихатій, грізний океан,   вертепний галас,  втіх нещирих, дух похмурий мій, небо грозове.

Метафори: серце стало крижаним; тамує келих скорботу й біль; я серцем завжди сирота; в серці в мене стільки льоду;  світ лукавства і облуди.

Порівняння: душа, мов птах прип’ятий;  як мені з душного світу, мов голуб до свого кубла, у небо грозове злетіти.

Риторичні звертання: дай утекти мені, талане, на лано урвищ і горбів;  То, Правдо, промінь твій жорстокий вернув мене у ниций світ;  А ти, о Жінко, світоч вроди.

Риторичні запитання: Навіщо ж темрява ховає той знак останньої межі? Де ж друзів коло? Чом не склалась та приязнь вірна і свята?

Самотність, розчарування відчувається у вірші. Поет був романтиком, тож і вабили його “темні урвища і хребти”, “пустка дика й хмура”, “небо грозове”. Саме дика, незаймана природа, грізна й велична у своїй первозданності, вабить ліричного героя. Він ладен проміняти вищий світ, де людина не може лишатися собою, а вимушена лукавити, брехати, пристосовуватися, на життя наодинці з природою, де виявляються кращі риси людини, відбувається перевірка на міцність

Вірш Байрона «Хотів би жити знов у горах…» завжди актуальний, оскільки в ньому показані складні духовні шукання особистості, осмислюється місце людини у світі й утверджуються волелюбні ідеї. Автор протестує проти ницого, бездуховного суспільства, прагнучи у світ мрії, свободи, високих ідеалів.

Мотиви: написаний за мотивами Біблії (Старий Заповіт). В основу вірша «Мій дух як ніч…» покладено звернення біблійного царя Саула до співця Давида.

“Мій дух як ніч” Байрон аналіз

Автор – Дж.Байрон

Рік написання – 1815

Жанр — елегія;

Цикл «Єврейські мелодії»

Основою для написання твору стала історія зі Старого Заповіту про царя Саула  та співця Давида. Відомо, що Саул був іудейським царем і жив у XV столітті до н. е., а Давид був пастухом, який переміг силою духа велетня Голіафа. Цар Саул позаздрив славі переможця і хотів убити його, але коли Давид заграв на арфі, злий  дух відступив від Саула і дух царя просвітлився.

Тема. Зіткнення суперечливих начал у душі людини, самотність.

Ідея. Мистецтво, що просвітлює душу

Настрій поезії. Вірш дуже емоційно напружений, сумний

 Ключові образи твору. Співець, арфа, образ плачу (скорботи).  Звуки арфи, її «віщий спів» може розвіяти смуток, вселити надію. Арфа є втіленням мистецтва, що має сприяти духовному відродженню.

“Мій дух як ніч”  художні засоби 

Епітети: «останній час», «віщий спів», «перший звук»;

метафори: «глас арфи воркує і тішить слух», «надія в серці спить», «розпадеться серце», «поки мозок не згорів»;

порівняння: «мій дух як ніч»;

вигуки: «О, грай скоріш!»;

риторичне запитання (кінець вірша).

Вид строфи 4 катрени

Вид стопи:  ямб   

Віршовий розмір – чотиристопний ямб

Спосіб римування:  за розташуванням: перехресне – абаб

Види рим:  а) за наголосом: – чоловіча (наголос на кн.слова); б) за частинами мови: – граматична

Вірш Байрона це звертання-монолог Саула до Давида.

Головним героєм є співець. Душевний стан  ліричного героя напружений. Він почувається самотнім. Його охопили сум, туга,  зневіра, навіть відчай. У його душі відбувається боротьба добра і зла.

І ніщо не може втішити царя, окрім божественного звука арфи, адже вона знаходиться в руках співця, чиї пісні любі Господу. Чого прагне Саул: веселощів, задоволення чи ще більшої влади? Ні, він хоче переконатися, що його душа жива, не скам’яніла, адже він ще здатен чути «арфи глас». Він прагне, щоб божественна пісня розбудила в серці надію, щоб сльози полилися з його очей.

Жодного натяку на конкретну особу чи якісь історичні реалії у вірші немає. Перед нами постає скорботний образ особистості, яка мужньо переносить неймовірні муки, прагнучи певного просвітлення, яке може дати їй музика (мистецтво). З тексту вірша нам невідомо, від чого страждає ліричний герой, чому в нього на душі так важко, через що його серце може розірватися від страшних мук. Це певне абстрагування від біблійної історії перетворило вірш на образ-алегорію стражденної душі, що прагне спокою й умиротворення, але вже ніде не може його знайти…

У вірші йдеться про іудейського царя Саула.

Але Байрон виходить за рамки біблійної історії: образ біблійного царя доповнюється образом співця (поета), який виходить на перший план. За ним стоїть сам автор і ширше — усе його покоління. Душевний стан ліричного героя напружений. Він почувається самотнім. Його охопили сум, туга, зневіра, навіть відчай.

Душу ліричного героя може врятувати лише мистецтво. Але риторичне питання у кінці твору залишається без чіткої відповіді: «Як не поможе спів, воно од мук тяжких порветься враз!»

Джерело: https://dovidka.biz.ua/miy-duh-yak-nich-analiz

Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу – його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні протиріччя, які були характерною рисою сучасності.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Попри те, що Джордж Байрон жодного разу не був в Україні, у поемі він вдало описав велич українського народу та красу нашої природи.

Чому Мазепа зацікавив Байрона?

В образі Мазепи помітні й риси специфічно байронічного героя: це бунтар, «шляхетний злочинець», який кидає виклик суспільству, його законам та моральним нормам і зазнає кари. Сюжетна ситуація, покладена в основу його любовної історії, аналогічна ситуаціям, що розгортаються в «східних поемах Байрона

Хто виступив з доносами Петру проти Мазепи?

Чому Мазепа належить до романтичних героїв? Мазепа постає як колоритний романтичний герой, що його захопливе, екзотичне життя контрастує зі ставленням до життя шведського короля, який засинає, слухаючи історію українця. Повне пригод життя Мазепи є чуже Карлові, що представляє західну культуру.

Після обрання гетьманом (1687) прагнув об'єднати українські землі в єдиній державі, відродити авторитет гетьманської влади. Припинилася громадянська війна («Руїна»), розпочалося економічне відродження країни, зміцнився міжнародний імідж України

8 липня 1709 р., в ході Північної війни 1700—1721 рр., відбулася битва під Полтавою між військом короля Швеції Карла ХІІ і гетьмана Івана Мазепи з одного боку – та армією московського царя Петра І

Після збройної поразки гетьмана було затавровано як найпідлішого зрадника та відлучено од церкви. Анафеми Мазепі звучали у тих самих храмах, які він же, щедрий меценат, і збудував, пожертвувавши власні кошти

5.Звідки Байрон взяв відомості про українського гетьмана Мазепу?

6. ЛЕГЕНДА

Поема «Мазепа» Байрона заснована на легенді з життя гетьмана Івана Мазепи, її аналіз допоможе визначити, яка тема, ідея, проблематика, хто головні герої твору

Легенда про вигнання

Рекламний плакат до кантати М. Балфе

Під час служби при дворі Яна II Казимира мав персональний конфлікт зі шляхтичем Яном-Хризостомом Пасеком^[15], 

 коханкою Мазепи була дружина визначного магната Речі Посполитої; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїм служникам зловити винуватця, прив'язати голого до дикого коня та пустити степом.

Історик Сергій Павленко, вивчаючи реалії 1660-х років, дійшов висновку, що, скоріш за все, тридцятирічний Мазепа був посередником у стосунках свого спонсора, білоцерківського старости князя Дмитра Вишневецького із заміжньою Оленою Загоровською. Вона не могла розлучитися з нелюбим чоловіком, бо католикам заборонялося це робити. Мазепа возив їй дорогоцінні  подарунки не від себе, а від відомого у Польщі магната. Після навчання у Європі за спонсорські кошти він не міг мати стільки золота та срібла, аби задобрювати ним улюблену жінку та її слуг^[16]. Однак поширена про нього мемуаристом Яном Пасеком вигадка зіграла загалом позитивну роль у поширенні відомостей про складну долю українського правителя. Вона додала його біографії інтриги, неординарності. Тому не випадково він став героєм багатьох поем, п'єс, романів. Ця історія з усіма подробицями була дуже романтична і приваблива, сучасники перетворили її на епопею. Поети, малярі та музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — скористалися нею у своїх творах, звеличили її героя, що став символом. Едґар Кіне порівнював нещасливу Францію до замученого Мазепи, перед яким простягалося славне майбутнє.

ПІДСУМОВУЄМО

 в основі поеми:

Історична правда - Бій під Полтавою,  поразка Карла ХІІ і Мазепи, втеча

Романтичний міф - мемуари Я. Пассека, праця Вольтера " Історія Карла ХІІ", легенда про Мазепу.

Після початку оповіді історичні події відступають у поемі на другий план, і читач поринає у світ романтики. Романтичними є і безмежна любов юного Мазепи до прекрасної Терези (це почуття гетьман проніс крізь усе життя і вже літнім пам’ятає пристрасть, яка охоплювала його багато років тому), і відмова коритися обставинам, прагнення боротися навіть тоді, коли відсутня будь-яка надія на порятунок, і всеохопна пристрасть помсти. Джордж Байрон із симпатією змалював Мазепу як людину сміливу й могутню, постать романтичну й титанічну.

  ЗАПИСУЄМО і СПОСТЕРІГАЄМО В ПОЄМІ. цитати

Риси романтичного героя в образі Мазепи

Він похмурий, самотній, відданий високим ідеалам (кохання, дружби, свободи, вірності Вітчизні), волелюбний, внутрішньо незалежний

Риси байронічного героя в характері Мазепи

Шляхетний злочинець», нескорений, бунтар зі страдницькою душею, у якій відбиваються настрої «світової скорботи»; смілива вдача, могутня воля, титанічна постать

ДОМАШНЯ РОБОТА,

ЧИТАТИ ПОЕМУ.ВИПИСАТИ ПАСПОРТ ТВОРУ

АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗНАНЬ

“Мазепа” Байрон аналіз (паспорт)

Автор – Джордж Байрон

Рік написання – 1818

Жанр – поема

Поема Дж. Байрона — це ліро-епічна поема, монолог-сповідь Мазепи. Автора цікавить плин почуттів, рух думок героя, політ його уяви

Історія написання поеми «Мазепа»

Поему «Мазепа» Байрон написав під час перебування в Італії (у Венеції та Равенні) в 1818 або 1819 році. На розповіді Мазепи про його закоханість у молоді роки в юну красуню Терезу, дружину старого багатого графа-воєводи, позначилися взаємовідносини самого Байрона з юною дружиною графа Гвічіоллі, яку також звали Терезою.

Сюжет поеми англійський митець запозичив з “Історії Карла XII” Вольтера (1731), де у 4-му розділі йшлося про гетьмана Мазепу та Україну.

Тема – страждання самотнього і приреченого гетьмана України.

Ідея – оспівування мужності та витримки, самовладання у найтяжчих випробуваннях, возвеличення незламності духу під ударами долі.

Головні герої поеми “Мазепа”:

Гетьман Іван Мазепа – головний герой

Карл XII

дружина графа Фальбовського Тереза.

Композиція. 20 невеликих розділів

Гетьман зображений на початку й наприкінці твору людиною похилого віку, йому 70 років. Сильний, сміливий, здатний зберегти самовладання у найскладнішій ситуації. Він не може змінити хід історії, але завжди береже свою честь і гідність, залишається людяним. Образ Мазепи досить багатогранний. 

Мазепа    -         " А поруч в лицарській юрбі. де звісив дуб гілля дебеле,

                            Мазепа стомлений собі...

      "

вік                     "Гетьман - похмурий і старий" 70 р.

Сила                      " І сам, як дуб той віковий"

Справжній воїн           ...  обійняв свого коня

                                       За шию, наче той рідня,

                                       І не зважаючи на втому,

                                       Підкинув листя вороному,

                                       Обтер на спині вогкий пил,

                                       Звільнив з оброті і вудил,

                                       І неприховано радів,

                                                  Що їв годованець степів, 

                                                "   чи вона як слід перенесла важкий похід..."

 милосердний        Увесь убогий свій припас,-

                                                І з Карлом і всіма з почоту гостинно поділився він

  Зовнішність                       " відважний дух, тверда рука", " І вигляд юув не такий                                                                     поморщений"

Вродливий красень з мене був.

Як сімдесятий рік минув,

Тоді признатися не гріх,

Що на світанку днів моїх

З чоловіків ніхто красою

Не міг би зміритись зо мною.

Я мав і молодість, і міць,

Рум'янець повний серед лиць

І шкіру ніжну, молоду...

У поемі він змінюється зовнішньо під вагою прожитих років, але зберігає головне: мужність, силу, тверезість розуму, шляхетність. - Літа, як бачите, не вгасли"

– Риси романтичного героя в образі Мазепи. Він похмурий, самотній, вірний високим ідеалам (кохання, дружби, свободи, вірності вітчизні), волелюбний, внутрішньо незалежний.

– Риси «байронічного героя» у характері Мазепи. «Шляхетний злочинець», самотній, нескорений, волелюбний, бунтар зі страдницькою душею, в якій відбиваються настрої «світової скорботи»; смілива вдача, могутня воля, титанічна постать

Метод " Прес"

1. Я думаю...

2. ТОму що...

3. Наприклад..

4. Отже...

ПЛАН

 1 .Хто? це....

2. Що відомо? вони...

3. Які? ( риси)

4. Коли? ( вчинки)

5. Чому? ( висновок)

Допомога учням

МАЗЕПА ЯК РОМАНТИЧНИЙ ГЕРОЙ

1.«Незвичайний герой в незвичайних обставинах», — це гасло романтизму, літературного напряму, який розвивався наприкінці XVIII — у перших десятиліттях XIX століття, стало провідним у творчості багатьох письменників цього періоду. 

2.Життя  Мазепи досить сильно контрастує з життям шведського короля, який втомлено слухає історію гетьмана.

3.Карл XII характеризує його як непересічну особу:

У всіх із нашого гуртка

Відважний дух, тверда рука,

Та хто в цей час маршів, боїв

Балакав менше й більш зробив,

Ніж ти, Мазепо?

На землі

Від Олександрових часів

Такої пари не знайти,

Як твій Буцефалос і ти.

4.втручання в події нереальних, надприродних сил.

Коли Мазепа роз­плющує очі, то бачить схилене над ним миле обличчя ангела. Що­правда, «ангел» виявився простою дівчиною, яка випадково знайшла прив’язану до мертвого коня людину, та він вірить, що тільки мило­сердне провидіння може з’явитися в такій подобі, убачає в цьому знак долі. І справді, скоро він стає гетьманом у цьому краї, тому говорить про коня, до якого був колись прив’язаний, так:

Він путь поклав мені до трону,

Хіба ту долю нам збагнуть?

5. Після виходу у світ поеми, український гетьман Іван Мазепа став відомою особистістю часів європейського та французького романтизму.

Байрон і Мазепа

Грецький національний герой, що прославив видатного українця і «ввів» його до світової літератури

      У поемі «Мазепа» головний герой після поразки в Полтавській битві оповідає цю історію своєї молодості шведському королю Карлу ХІІ.

Основна частина поеми — це монолог старого гетьмана, який зображується з симпатією.Байрон, пишучи про Мазепу, ніби писав про себе. У 1819 р. він, перебуваючи в Італії, закохався в Терезу, графиню Гвіччіолі. Вона була одружена, а її чоловік був старший за неї на 40 років. Ситуація подібна до того, яка описується в поемі. До речі, її героїню, в яку закоханий майбутній гетьман, теж чомусь (?) зовуть Тереза.

Є в творі й прихована іронія (чи самоіронія?). Під час розповіді Мазепи про свою любовну пригоду Карл ХІІ засинає. Мовляв, кому вона цікава.

          У поемі Мазепу змушують покинути Варшаву, королівський двір. І він опиняється в дикій, але вільній Україні, де й стає козацьким очільником. Байрон також змушений був через скандали покинути свою рідну Англію, зрештою «цивілізовану Європу» й опинитися в «дикій» Греції, де вожді визвольної боротьби часто не могли знайти спільної мови між собою, а країна перебувала в тяжкому стані, не маючи змоги ефективно протистояти туркам.

Байрон начебто повторював «шлях Мазепи». Щоправда, він так і не став очільником людей, що боролися за свою незалежність, — на відміну від свого українського героя. ї.

         Поема «Мазепа», герой якої, в певному сенсі, був вираженням Я автора, стала популярною і справила чималий вплив не лише на літературу, а й на живопис, музику. Цьому, безперечно, сприяла постать самого Байрона. Він став чи не найвидатнішим у Європі поетом-романтиком. Його намагалися наслідувати — як у літературі, так і в житті. 

    Уже в 20-х роках ХІХ ст. з’явилася низка полотен французьких художників (Жана Луї Жеріко, Фердинанда Віктора Делакруа, Еміля Жана Верне, Луї Буланже) та їх репродукції, на яких зображений Мазепа, прив’язаний до коня. Ця тема стає популярною в живописі. До неї з часом почали звертатися різні художники Європи й Північної Америки. Також Мазепинська тема набуває популярності в музиці. В 1851 р. відомий у країнах Європи композитор, диригент і піаніст Ференц Ліст написав симфонічну поему «Мазепа». А в 1861 р. ірландський композитор та оперний співак Майкл Вільям Балф створив кантату під такою ж назвою. Загалом у ХІХ — на початку ХХ ст. чимало композиторів Європи присвячували Мазепі свої твори.

    Започаткована Байроном Мазепинська тема, закономірно, отримала відгук у імперській Росії, де Мазепу трактували як зрадника.

Представити образ цього козацького гетьмана в позитивному плані спробував поет-декабрист Кондратій Рилєєв у поемі «Войнаровськи», надрукованій у 1825 р. — якраз напередодні декабристського повстання.

Образ Мазепи в поемі неоднозначний. Боротьба цього гетьмана проти Петра І, це радше боротьба політична — з самовладдям царя. В Мазепи «своя правда», як і в Петра. Мазепа хоче принести користь для своєї батьківщини, звільнити її від тиранства. Але в кінцевому рахунку ця боротьба закінчується поразкою й прокляттям Мазепи. Козак, який прибув із Батурина, розповідає гетьману, що народ шанує царя Петра, радується його перемозі. Натомість Мазепу «клянуть українці повсюди».

Сам же Войнаровський, племінник Мазепи, мусить визнати, що боротьба гетьмана за свободу закінчилась її похованням:

...Усі признали

Що ми з Мазепою ховали

Своєї батьківщини волю.

При певній симпатії до Мазепи, як борця проти самовладдя, автор дає зрозуміти, що його повстання було марним. Принаймні таке враження може скластися після прочитання поеми.

У 1828 р. тодішнє світило російської поезії Олександр Пушкін пише поему «Полтава». В ній він свідомо дискутує з Байроном, а також з Рилєєвим, які зображували Мазепу в позитивному плані. Пушкінська «Полтава» з позицій «старшого брата» прославляє суперника Мазепи — царя Петра. Це був один із перших апологетично-імперських творів Пушкіна. Є така думка, що він його написав з метою демонстрації своєї відданості офіційній ідеології, щоб убезпечити себе від переслідувань з боку влади. «Полтаву» високо оцінив цар Микола І. Можна сказати навіть так: «Полтава» стала важливим кроком у перетворенні Пушкіна на придворного поета. Цікаво, що російська літературна критика без особливого захоплення сприйняла цей твір. Негативну оцінку йому дав Віссаріон Бєлінський.

    Основна сюжетна лінія «Полтави» — здавалося б, не політична, як у Рилєєва, а любовна, як у Байрона. В творі описуються перипетії кохання старого гетьмана й юної Мотрі Кочубеївни. Остання втікає до Мазепи від батьків. Ті, звісно, обурені такою поведінкою дочки. Бажаючи помститися, генеральний суддя Василь Кочубей, батько Мотрі, та полтавський полковник Іван Іскра пишуть донос на Мазепу Петру І. За це їх страчують.

На тлі любовної історії розігрується драма Мазепинської зради. Пушкін не жаліє чорних фарб, зображуючи повсталого гетьмана. Ось одна з таких вбивчих характеристик:

Небагатьом, мабуть, відомо,

Що буйний дух у нім кипить,

Що рад ворогу свойому

І чесно і безчесно мстить;

Що він образи ні одної

Нікому в світі не простив,

Що він у вдаванім спокої

Злочинні думи затаїв;

Що він не відає святині,

Що він не знає благостині,

Що вірність гетьману чужа,

Що кров ладен він лить,

як воду,

Що згорда топче він свободу,

Що рідний край він зневажа.

    Мазепі-зраднику протиставляються добрі козаки. Це — Кочубей та Іскра. Вони не зрадили царя, бо є людьми честі. Кочубей та Іскра хотіли відвернути зраду гетьмана й за це поплатилися. Але навіть перед лицем смерті ведуть вони себе достойно.

Промовистим є закінчення поеми. Пушкін ніби розставляє крапки над «і». Говорить, що невідомо, де є могила Мазепи. Про гетьмана забули. А нагадує про нього лише анафема, яка раз у рік гримить у соборі. Натомість збереглася добра пам’ять про Кочубея та Іскру.

              Поеми Байрона й Пушкіна, своєрідна дискусія цих авторів щодо постаті Мазепи привели до написання роману про цього героя Фадеєм Булгаріним, який побачив світ у 1834 р. Цей письменник і журналіст був добре знаний тогочасній російській публіці. До того ж то був агент ІІІ Відділення імператорської канцелярії (таємної служби) і міг багато чого собі дозволити. Цікаво, що саме Булгаріну належать перші позитивні рецензії на «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя й «Кобзар» Тараса Шевченка.

   У романі ж «Мазепа» Булгаріна головний герой постає як сильна особистість, найученіший та найрозумніший вельможа того часу. Він має на меті створити незалежну Українську державу. Щоправда, автор закидає Мазепі відсутність доброчесності. І саме це, мовляв, його й погубило.

       У передмові до роману Булгарін говорить, що він начебто продовжує Мазепинську тему, розвинуту Байроном та Пушкіним. Зокрема, пише: «Лорд Байрон і О.С.Пушкін скористалися найкращими епізодами з життя Мазепи: романтичне кохання його в юності і в старості, з цікавими і жахливими наслідками цієї неприборканої пристрасті». Далі автор говорить, що він не торкався цієї теми, а «обмежився політичним характером Мазепи, представивши його, якщо смію так висловитися, в межах приватності його життя». Справді, Булгарін намагався дати відносно об’єктивне зображення Мазепи як політичного діяча. І вже через те роман Булгаріна заслуговує на увагу.

        На Байронівського «Мазепу» відреагувала не лише російська література — що загалом зрозуміло. Відреагували й представники інших літератур. Зокрема, в 1829 р. вийшла поема французького романтика Віктора Гюго «Мазепа». Тут, як і в творі Байрона, розповідається про прив’язаного до спини коня Мазепу. Хоча сюжетно поеми Байрона й Гюго в основному збігаються, однак ідейні акценти в них помітно різняться. Поема Гюго більш романтична. В першій частині твору акцент робиться на описі природи, серед якої кінь несе Мазепу. Друга ж частина поеми вказує на алегоричність образу Мазепи і здійснюється його «розшифрування». Кінь — це начебто геній митця. Він несе останнього серед жахіття світу. А Мазепа — ніби поет, який завдяки генію має пройти свій шлях.

     Незадовго після згаданої поеми Гюго, в 1830 р., у Парижі вийшла роман-трилогія невідомого автора «Мазепа, ватажок українських козаків». Твір розповідав про життєвий шлях українського гетьмана.

Мазепа також став героєм численних художніх творів німецьких авторів періоду романтизму. Це — «Мазепа» Г.Штебіна (1844), «Король степу» А.Мая (1849), «Мазепа» Т.Лейса (1850), «Мазепа, або Дикі коні України» — поема невідомого німецького автора, «Мазепа, або Неприятелі» К.Костіна (1855), твори під назвою «Мазепа» А.Мютцельбурга (1850), Р.Готтшала (1859), А.Зондермана (1860).  

Мазепинська тема, започаткована Байроном, знайшла відображення й у польській романтичній літературі. Один із її представників Юзеф Богдан Залеський написав твір під назвою «Думка Мазепи», де про козацького гетьмана він говорить як про справжнього й розумного героя, який зазнав чимало пригод, у т. ч. й любовних. Згадує Залеський і те, що Мазепа був поетом.

        У 1839 р. видатний польський поет-романтик Юліуш Словацький створив трагедію «Мазепа». Аналізуючи цей твір, чимало критиків вважали, що Словацький ніби наслідував Байрона та Гюго, творячи образ романтичного героя-коханця. Насправді це не зовсім так.

   У трагедії Словацький іронізує над витвореним образом Мазепи-гульвіси. Формально використовуючи романтичну легенду про Мазепу-коханця, він суттєво змінює її. Мазепа ж постає в трагедії благородною людиною, що протистоїть головному негативному персонажу твору — Воєводі.

  Відомо, що Словацький критикував польську аристократію, засуджував її недоброзичливе ставлення до українського простолюду. Саме така його позиція й знайшла свій вияв у трагедії «Мазепа». Воєвода — типовий представник польської аристократії. Його поведінка далека від істинного благородства й моральності. Він створює такі умови життя в своєму замку, які рано чи пізно мають закінчитися трагедією, смертю. Натомість Мазепа — зовсім інший. Він — простолюдин. Воєвода так і каже: «хлопський син». Хоча про це прямо не говориться в трагедії, але всім зрозуміло: Мазепа не поляк, він українець. До того ж у сенсі моральному Мазепа помітно перевершує Воєводу-поляка.

     Крім того, Мазепа став героєм художніх творів таких польських авторів, як Ф.Равіта-Гавронський та Б.Курхан.

Отже, завдяки Байрону образ Мазепи ввійшов до літератури європейського романтизму. До нього, як бачимо, зверталися, крім самого Байрона, відомі представники цього напряму — Гюго, Пушкін, Словацький. Зрештою, і в післяромантичний період з’являлися твори, де Мазепа представлений у романтичному світлі. Наприклад, німецький письменник Бертольд Брехт пише «Баладу про Мазепу», яка перегукується з поемами Байрона та Гюго.

Також Мазепа став героєм художніх творів у шведській, чеській і молдавській літературах.

    Мазепинська тема утвердилася і в літературі українській. Маємо романи Михайла Старицького «Молодість Мазепи» та «Руїна», роман «Цар і гетьман» Данила Мордовця, романтрилогію Богдана Лепкого «Мазепа», поему Володимира Сосюри з такою ж назвою, твори на цю тему Степана Руданського, Івана Огієнка тощо. 

Образ гетьмана Мазепи мав численні сценічні втілення. Про нього писалися опери, п’єси. Не дивно, що з появою нового мистецтва, кіно, Мазепа став героєм екранізацій. Уже в 1909 р. про нього було знято перший фільм. Але це вже інша тема, яка має до поеми Байрона «Мазепа» радше опосередковане відношення.

Петро КРАЛЮК