Джонатан Свіфт (1667–1745) майстер сатири та алегорії, " міністр без портфеля"

«Мандри Лемюеля Гуллівера»

(1 частина) Історія написання твору

 

 

Словникова робота

Памфлет (англ. pamphlet від грец. pan — усе, phlego — палю) — різновид літературного чи публіцистичного твору, зазвичай спрямований проти політичного устрою в цілому чи окремої його частини, проти тієї чи іншої соціальної групи, партії, управління тощо, найчастіше — через розкриття окремих представників.

 

Трактат (лат. tractatus «підданий розгляду») — літературний твір, як правило, наукового чи релігійного характеру/ Іноді під цим терміном розумілися невеликі памфлети/

 

 

Різновиди комічного

Гумор - доброзичливий сміх

Іронія - приховане кепкування

Сарказм - їдка, викривальна насмішка

Сатира - різке осміювання, критика негативного

Гротеск - химерне поєднання фантастичного,реального, трагічного....

 

 

Алегорія - інакомовлення. перенесення властивостей одного предмета чи явища на інший

 

 Алегоричний зміст роману.

ЛІЛІПУТІЯ – АНГЛІЯ

КРІЗЬ ЗМЕНШУВАЛЬНЕ СКЛО

Сучасники Дж. Свіфта знаходили багато спільного у державному устрої, законах, звичаях, політичному житті вигаданої Ліліпутії та їхньої рідної Англії.

 

 

Ознаки подібності	Ліліпутія	Англія
Державний устрій	Імператор, прем’єр-міністр Флімнап	Король Георг І, прем’єр-міністр Р. Уолполь
Державні нагороди	Синя, зелена, червона нитки	Ордени Підв’язки
Політичні партії, угрупування	Тремексени, слемексени. Тупоконечники, гостроконечники	Віги, торі. Релігійні розбіжності між католицькою та протестанською церквами
Військові події	Війна із Блефуску	Війна між Англією та Францією за іспанську корону

 

  

 

Джонатан Свіфт (англ. Jonathan Swift; 30 листопада 1667, Дублін — 19 жовтня 1745, Дублін) — церковний діяч, публіцист, сатирик, англомовний ірландський письменник, відомий як автор «Мандрів Гулівера». Британська енциклопедія вважає його найвидатнішим англомовним прозаїком-сатириком усіх часів^[5]. Менш відомий як поет.

1.ЖАНР.У цілому жанр твору можна визначити як сатиричний роман-казку у формі розповіді героя про свої подорожі, 

«Ма́ндри Гулліве́ра» (англ. Gulliver's Travels) — сатирико-фантастичний роман Джонатана Свіфта, різновид казки

Повна назва книги: «Мандри до деяких віддалених країн світу в чотирьох частинах: Твір Лемюеля Гулівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів» (англ. Travels into Several Remote Nations of the World, in Four Parts. By Lemuel Gulliver, First a Surgeon, and then a Captain of several Ships). Перше видання вийшло в 1726—1727 роках у Лондоні. Книга стала класикою етично-політичної сатири, хоча особливо широкою популярністю користуються її скорочені переробки (та екранізації) для дітей.

 

Роман Свіфта не вміщається в рамки якогось одного жанру, він є блискучим жанровим синтезом.

     У ньому присутні елементи утопії, дидактики, фантастики, алегорії, казки, мемуаристики, представляючи складне поєднання художніх прийомів і засобів для вираження єдиної чітко злагодженої концепції, на якій тримається єдність роману. Спочатку роман нагадує забавну казку. Поступово, однак тон розповіді стає більш серйозним, підбиваючи читача до найголовнішого – природу людини і суспільства. «Подорожі Гуллівера»  –  памфлет. З одного боку, вони несуть на собі відбиток свого часу, наповнюючись конкретними політичними смислами, з іншого – мають загальнолюдську спрямованість, виражену шляхом сатиричного бичування всіх пороків. При цьому сміх Свіфта настільки ж всеосяжний, як і тематика роману, і охоплює всі відтінки смішного від добродушного гумору і м'якої іронії до гнівного сарказму і отруйних насмішок

 риси роману-подорожі, пригодницького та фантастичного роману. Своєрідність жанру «Мандрів Гуллівера» полягає в поєднанні романної та памфлетної форм.

 

     

2.Рік написання: 1726 рік

 

 «Подорожі Гуллівера» – це історія про захоплюючі пригоди суднового лікаря Гуллівера, якому вдалося побувати в країнах з найдивовижнішими істотами.

.  

     Тема. Основною темою «Мандрів» є мінливість зовнішнього зображення світу природи і людини, представлена фантастичним і казковим середовищем, в яке потрапляє Гуллівер під час своїх подорожей. Водночас це – іронічні та сумні роздуми про долю усього людства, його духовні вади, недосконалість будь-якого суспільного устрою.

     Ідея / Ідейний зміст. Засобами сатири піддати гострій критиці англійську дійсність, політику того часу, всі ті суспільні вади, з якими Свіфт не міг змиритися. 

        

    

 

 

 

 4 частини

У першій частині книги Гуллівер потрапляє в країну дріб'язкових і зарозумілих карликів-ліліпутів.Після корабельної аварії в сильний шторм судновий лікар Лемюель Гуллівер опинився на землі, населеній ліліпутами. Попри свою перевагу в зростанні, він виявився бранцем крихітних жителів. Щоб отримати деяку свободу, Гуллівер був змушений дати клятву вірності імператору ліліпутів. Герой допоміг правителю виграти Морський бій і тим самим вирішити результат давньої війни між сусідніми державами. Усвідомивши, наскільки потужним знаряддям може стати Гулівер, імператор наказав йому  залишитися, але велетень відмовився. За непокору імператор Ліліпутов наказав засліпити Гуллівера, але той встиг сховатися.

 

У другій, в країні велетнів, він сам опиняється для них в такій ролі

Далі судновий лікар опинився в країні, населеній велетнями. Через свої крихітні розміри Гулівер виступив в ролі дивовижної тваринки, яку можна показувати за гроші. Дізнавшись про існування Гуллівера, його викупила королева, яка постаралася зробити життя крихітного чоловічка більш-менш стерпним. Однак Гуллівер став об’єктом неприкритої заздрості і злоби придворного карлика, який бачив у ньому небезпечного суперника. Гулліверу довелося пережити чимало неприємних хвилин, коли він опинився у владі мавпи. Покинути країну велетнів йому вдалося завдяки випадку – орел схопив його будиночок і викинув у відкрите море, де мандрівника підібрав британський корабель.

 

. У третій частині Гуллівер відвідує низку фантастичних країн, населених зарозумілими людьми.Наступною країною, в якій вдалося побувати Гулліверу, виявилося Королівство, населене розсіяними академіками. Вони були настільки захоплені наукою, що не звертали ніякої уваги на навколишню дійсність. Їх біда полягала в тому, що всі їхні наукові відкриття ніколи не втілювалися в життя, і країна перебувала в глибокому занепаді. Гуллівер, набравши власну команду, відправився в чергове плавання.

 

В четвертій йому доводиться опинитись у країні дикунів єгу, котрі втілюють собою все тваринне, що є у людині, не облагороджене духовністю. Свіфт, як звичайно, не вдається до моралізаторських повчань, надаючи читачеві можливість зробити власні висновки 

Однак новий екіпаж суцільно складався із злочинців, які кинули капітана на самотньому острові. Незабаром Гуллівер з’ясував, що його населяли розумні коні – розумні і благородні створіння, в порівнянні з якими людина виглядала як дика тварина. У підсумку Гуллівера вигнали з острова, і він повернувся на батьківщину.

Джерело: https://guru.net.ua/analiz-mandry-gullivera-svift/ © Guru.net.ua

 

 

 

 

ДОМАШНЯ РОБОТА

 

 

 

Назва країни	Ліліпутія
Столиця	Мілдено
Форма правління	Монархія
Правитель країни	Імператор
Піддані імператора	Придворні, нардани
Нижчі верстви населення	Народ
Політичні партії	Тремексени, слемексени
Закони	Про освіту; про призначення на державні посади не за здібностями; про невдячність як карний злочин; про донощиків; про шахрайство; про заборону розбивати яйця з тупого кінця
Грошова одиниця	Спрага
Відносини з іншими державами	Війна з Блефуску

 

 

 

 

 ЗНАЙОМСТВО З КРАЇНОЮ ЛІЛІПУТІЯ

 

"Ліліпут"  можна дослівно перекласти як "маленька зіпсована людина".

 

Мешканці. На зріст тубільці бувають до шести дюймів. Та очі ліліпутів пристосовані саме до таких розмірів — і вони бачать чудово, але тільки зблизька.

Перша особа. Імператор. На зріст він майже на цілий ніготь вищий за першого ліпшого із своїх придворних. Наймогутніший імператор Ліліпутії, окраса й пострах всесвіту, монарх над усіма монархами, вищий за всіх синів людських; той, що ногами спирається на центр землі, а головою сягає до сонця; владар, перед яким усі владарі землі схиляють коліна; лагідний, як весна, розкішний, як літо, рясний, як осінь, лютий, як зима.

Карєра. Стрибання на канаті. У цій грі беруть участь тільки кандидати

на якусь високу посаду або ті, хто хоче домогтися великої ласки при дворі. їх навчають цього мистецтва змалку, і вони не завжди бувають вельможного роду або гарного виховання. Коли хтось, чи то померши, чи то попавши в неласку (що трапляється часто), звільняє високу посаду, то п'ять-шість кандидатів просять у імператора дозволу розважити його величність та двір танцями на канаті. Призначаючи кого-небудь на державну посаду, ліліпути найперше звертають увагу на моральні якості і тільки потім — на здібності. Вони вважають, що коли вже влада є щось конче потрібне для людства, то кожна звичайна людина може займати ту чи іншу посаду. Немає нічого найнебезпечнішого, ніж доручати посади талановитим людям.

 

Нагороди. Імператор кладе на стіл три тонкі шовкові нитки по шість дюймів завдовжки: одну — синю, другу — червону і третю — зелену. Цими нитками нагороджують тих, кого імператор захоче відзначити своєю ласкою. Церемонія відбувається у великій тронній залі, де кандидати складають іспити, дуже відмінні від тих, що влаштовуються в країнах Старого чи Нового Світу. Імператор, взявши в руки палицю, держить її горизонтально, а кандидати, ідучи один по одному, то стрибають через неї, то пролазять під нею, залежно від того, підіймає чи опускає палицю імператор. Хто виконує всі ці штуки найдовше і з найбільшою спритністю, той дістає в нагороду синю шовкову нитку, другий приз — червона нитка; третій — зелена, їх обмотують круг стану, і рідко трапляється вельможа, не прикрашений таким поясом.

Політичні проблеми. Протягом уже 70-ох місяців у королівстві існують дві ворожі партії тремексени й слемексени. Перші з них — прихильники високих підборів, другі — низьких. Його величність вирішив призначити на всі урядові посади тих, хто носить низькі підбори. Підбори його величності нижчі принаймні на один друр проти інших. Прихильників високих підборів, більше, ніж нас, але вся влада у наших руках. Ми боїмось, що і його високість — наступник трону — симпатизує тремексенам. У всякому разі, один з його підборів вищий за другий, і він через це навіть трохи шкандибає.

Причина війни. Ліліпутія та Блефуску - ці дві могутні держави вже 36 місяців перебувають у стані запеклої війни. Всім відомо, що яйця, перед тим як їх їсти, розбивають з тупого кінця. Одначе, коли дід його величності, ще хлопчиком, урізав собі пальця шкаралупкою, його батько видав закон, щоб усі під страхом найсуворішої кари розбивали яйця тільки з гострого кінця. Цей закон так обурив населення, що від того часу історики занотували 6 повстань, внаслідок яких один імператор позбувся голови, а другий — корони.

Монархи Блефуску завжди підбурювали наш народ на заколоти, а коли їх придушували, давали в своїй державі притулок повстанцям. Нараховують 11 тисяч чоловік—які не згодились розбивати яйця з гострого кінця, воліючи піти на страту. Останнім часом вислані нами прихильники тупого кінця зібрали таку силу при блефускуанському дворі, що між нами почалася війна. Ми втратили 40 великих кораблів і куди більше менших, а також 30 тисяч найкращих солдатів та моряків. Втрати ворога ще тяжчі.

Загарбницька політика. Його величність відразу висловив бажання, щоб я привів йому решту ворожих кораблів і навіть (ось вона, царська чванливість) захотів обернення цілої імперії Блефуску у провінцію Ліліпутії з призначеним од нього віце-королем. Він збирався стратити всіх емігрантів з секти тупоконечників і примусити всіх блефускуанців розбивати яйця з гострого кінця. Тоді він став би володарем цього світу

Статуя правосуддя. Статуя правосуддя в їхніх судових установах має шестеро очей — двоє спереду, двоє ззаду і по одному з боків (що символізує всевідання), у правій руці в неї — мішок золота, а в лівій — меч, і це означає, що правосуддя з більшою охотою нагороджує, ніж карає.

Судові закони. За всі злочини проти держави карають тут надзвичайно суворо, але якщо суд доведе невинність обвинуваченого, неправдивого викажчика зразу віддають на ганебну смерть. За шахрайство карають смертю.

“Милість імператора”. Якщо суд дає особливо суворий вирок, то імператор виголошує промову про свою  лагідність та добрість. І ніщо не жахає народ так, як це вихваляння милосердя його величності, бо, що довша і переконливіша промова, то жорстокіша буває кара і безневинніша жертва.

Виховання та освіта. У кожному місті є в них державні дитячі будинки, куди всі батьки, крім селян, повинні віддавати на виховання та науку своїх дітей — і синів, і дочок,— коли їм мине двадцять місяців; у цьому віці, як гадають ліліпути, зароджуються певні здібності. Ці школи бувають різних типів, залежно від стану батьків, окремо для хлопців і дівчат. Учителі там дуже досвідчені й готують дітей до життя відповідно до становища їхніх батьків у суспільстві та їхніх власних здібностей і нахилів. Батькам дозволено відвідувати своїх дітей тільки двічі на рік, кожен раз, не більше_як на_одну годину. Цілувати дітей дозволяють тільки при побаченні та при прощанні, а вчитель, який завжди буває тут же, стежить за тим, щоб дітям нічого не нашіптували, не вживали ніяких пестливих виразів і не приносили іграшок, солодощів тощо. Коли батьки не платять вчасно за виховання та утримання своїх дітей, належні з них гроші стягає держава. Няньок, які розповідають дітям казки або якісь жахливі фантастичні історії привселюдно тричі б'ють батогами, завдають на рік до в'язниці; а потім засилають на все життя до найдальших кутків країни. Менш заможні родини, крім невеликої річної плати за пансіон, вносять якусь частку свого місячного заробітку. Таким чином збирається сума грошей, достатня для того, щоб молоді люди могли розпочати самостійне життя. А значні особи зобов'язуються забезпечити своїх дітей певною сумою, відповідною до їхнього громадського становища. Капітали ці завжди приміщують якнайвигідніше і використовують точно за призначенням.Селяни тримають дітей удома, бо їм доведеться працювати тільки коло землі, і держава не надає великої ваги їх вихованню. Проте для старих та хворих улаштовано спеціальні притулки та шпиталі, і через це в країні не знають жебрацтва.

Правопис. Літери в них ідуть не від лівої руки до правої, як у європейців, і не від правої до лівої як у арабів, ї не згори вниз, як у китайців, а навскоси через сторінку.

Вирок Гулліверу. «Осліплення, адже можна дивитися на світ очима міністрів».

 

 

 

Образ Гуллівера як втілення концепції нової людини. Жанрова своєрідність роману (поєднання реалістичних елементів і соціальної фантастики). Засоби комічного (гумор, іронія, сатира, сарказм). Езопова мова.

 

 

 

НАГАДАЄМО ЗМІСТ

 

 

 

 УВАГА!

Головним для Свіфта було «не розважати читача, а будити в ньому злість». Ідея свободолюбства і миролюбства.

 

1 Як потрапив до країни ліліпутів в якій живуть маленькі, у 12 разів менші від людей, чоловічки.

2. Як зустріли жителі Ліліпутії  Гуллівера ( привітно.) Йому придумують ім’я Людина-Гори, надають житло, забезпечують їжею – що особливо важко, адже його раціон рівний раціону 728 ліліпутів. З Гуллівером привітно розмовляє сам імператор, надає йому безліч почестей. Одного разу Гулліверу навіть дарують титул нардака, найвищий титул в державі.

3. Як веде себе Гуллівер ? Це відбувається після того, як він пішки перетягує через протоку весь флот ворожої держави Блефуску. Поступово Гуллівер знайомиться з жителями Ліліпутії і розуміє, що крихітні чоловічки, взагалі-то, нічим не відрізняються від звичних людей.

4. Які звичаї в Ліліпутії? освіта, посади, Ті ж двірцеві інтриги, та ж пиха, ті ж партійні чвари – тільки тут ворогують не віги і торі, а тупоконечники і гостроконечники. Згодом наш герой опиняється втягнутим в інтриги нарівні зі знатними персонами, які можуть уміщатися у нього на долоні. Гулліверу загрожує звинувачення у державній зраді. Через придворні інтриги його засуджують до засліплення, Гуллівер приголомшений, він не чекав зустріти такі жахливі наслідки роздратування можновладців у країні віддаленій, але настільки схожій на європейську.

 

 5. Чому Гуллівер не залишився  в Ліліпутії?  В результаті Гуллівер тікає з Ліліпутії до Блефуску, звідки на спеціально побудованому ним човні відпливає до Англії.

 

Викритя істинної сутості явищ політичного життя Англії XVIII століття.

ОБРАЗ ГУЛЛІВЕРА

ЯК ВТІЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ НОВОЇ ЛЮДИНИ

 

Характеристака

 образу Гуллівера

 

Родина

Головний герой цієї повісті — Гуллівер. Він народився в сім'ї небагатого вельможі, що мав маєток у Нотгінгемпширі.

 Батько Гуллівера мав невеликий маєток в Ноттінгемпширі. У нього було 5 синів. Гуллівер серед них — третій. Він учився в Кембріджі дуже старанно, однак витрати на освіту для його батька, чоловіка небагатого, були завеликим тягарем"У 14 років віддали до коледжу в Кембріджі. Там я пробув 3 роки і вчився дуже старанно. Та в батька не стало коштів тримати мене там довше. Мені довелося піти в науку до лондонського хірурга, у якого я провчився 4 роки. Гроші я витрачав на книжки з мореплавства, математики, бо весь час мріяв стати моряком.; вивчав природознавство, бо знав, що воно стане мені в пригоді під час майбутніх подорожей."

 

Освіта через три роки сину довелося кинути навчання та піти в науку до лондонського хірурга.Гуллівер переїхав до Лейдена, де він старанно вивчає медицину.Гуллівер провчився чотири роки у видатного лондонського хірурга містера Бетса і став лікарем.

Час від часу його батько надсилав сину трохи грошей, і той витрачав їх на вивчення навігації та математики, бо вони корисні для тих, хто вирішив подорожувати. Він думав, що рано чи пізно йому випаде така доля

Згодом Лемюель два роки і сім місяців вивчав природознавство у Лейденському університеті в Голландії.

 

"Сумління не дозволяло мені наслідувати нечесні вчинки інших лікарів і дурити пацієнтів. 6 років я прослужив лікарем на двох кораблях і трохи поліпшив добробут своєї родини."відвідав Індію та Вест-Індію, приглядався до звичаїв людей і вивчав чужі мови.

 

Дозвілля. На дозвіллі я читав твори сучасних і давніх авторів, а буваючи на березі приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови.

 

Рід занять. За рекомендацією містера Бетса, Гуллівер найнявся лікарем на корабель "Ластівка" і проплавав на ньому три з половиною роки, побувавши у країнах Східного Середземномор'я.

 Сім"я. Після плавання, за порадою друзів, він одружився з Мері Берген — дочкою власника панчішної крамниці Ермунда Бертона. Щоб поліпшити матеріальне становище сім'ї, Гуллівер вирушає у плавання на кораблі "Антилопа" в Ост-Індію. Тоді йому було приблизно 30—33 роки.

Остання подорож була не дуже щаслива, і він вирішив осісти вдома, при дружині та дітях. Три роки чекав, що справи покращають, але врешті 4 травня 1699 року він відплив з Брістоля на судні «Антилопа». Але вже 5 листопада шквал розбив корабель об скелю.

 Зустріч з ліліпутами

 Ліліпути — неабиякі математики й досягли особистих успіхів у механіці завдяки підтримці й заохоченню імператора. 500 теслярів та інженерів збудували величезний повіз для Гуллівера.

 Гуллівер проявляє доброту та уважність до них. "Коли вони бігали по моєму тілу туди сюди, мені не раз кортіло схопити в жменю сорок чи п'ятдесят з тих, котрі навернуться під руку, і скинути їх на землю. Проте, зваживши на моє становище і на ту шкоду, яку вони могли мені заподіяти, а також на власну урочисту обіцянку (бо так тлума чив я свою принижену поведінку), я зразу й відмовився від свого наміру. До того ж я вважав, що це була б невдячність до людей, які поводяться зі мною так гостинно і так щедро частують мене.

 

 

Знайомство з політикою Ліліпутії.

 - "Я доручив секретареві передати його величності мою глибоку пошану й довести до його відома, що я, як чужоземець, не вважаю за потрібне втручатися в їхні партійні чвари, але ладен віддати життя, боронячи , його та його державу від нападу будь-яких ворогів"

 

 

  -"Я гукнув: "Хай вічно живе наймогутніший імператор ліліпутів!" Великий м о н ар х о ддав мені належну честь і тут-таки, на березі, нагородив мене титулом нардака, що в них уважають за найвищу відзнаку. Але його величність відразу висловив бажання, щоб я привів йому решту ворожих кораблів Я спробував відрадити його від такого наміру, вдаючись як до політичних доказів, так і до міркувань справедливості, і нарешті рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу. Моя відверто й сміливо висловлена думка настільки суперечила політичним поглядам його величності, що він так і не зміг пробачити мені цього. 

 

Втеча до Блефуску. Я ліг на землю, щоб поцілувати руку його величності та імператриці. Привітавшись,я сказав, що прибув до них з дозволу імператора ліліпутів заради високої честі побачити такого могутнього монарха і прислужитися йому, наскільки це не шкодиме інтересам мого імператора.

 

 

 

 

РИСИ характеру

З твору видно, що Гуллівер мав позитивні риси характеру. Автор відзначає його людяність: "... (Гуллівер) рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...",

 

   сміливість: "Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них впивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати..."

   Допитливість Гуллівера простежується упродовж усього твору:

"...-а буваючи на березі, приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови..."

 

     Цьому герою притаманні такі риси як витривалість ("Перше речення, яке я вивчив, було прохання повернути мені волю. ...імператор відповідав, що це справа часу, що розв'язати її він може тільки у згоді з радою...") і великодушність ("...Полковник наказав схопити шістьох заводіяк... і віддати зв'язаних мені до рук.... я перерізав ножем нитки, якими він був зв'язаний і обережно спустив його на землю...").

   Розум та винахідливість багато разів допомагали Гулліверу під час цієї мандрівки: "...за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови..."; "...умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля..."; "...Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією ж метою поскручував залізні бруси втроє..."

   Гуллівер з добротою та повагою ставився до інших. Він чемно поводився, коли був у полоні заслужив цим прихильність імператора Ліліпутії і симпатію більшості його підданих, хоч і міг би звільнитися та знищити цю державу і її маленьких людей.

Крім того, він погодився на всі умови звільнення, незважаючи на те, що деякі з них були не такі, як йому здавалося, почесні. Гуллівер запобіг нападу на Ліліпутію ворожої держави Блефуску.

Автор повісті зауважує, що Гуллівер мав добре виховання. І це підтверджується його мовою, розумною та культурною.

Частина вельмож та міністрів Ліліпутії прихильно ставилася до Гуллівера, і коли обговорювався акт обвинувачення, вони не виступали проти Гуллівера. Тим часом Флімнап та Бол голам, вороги Гуллівера, що прагнули його знищиш, у спілці з деякими чиновниками обвинуватили його у державній зраді.

 

Дж. Свіфт показав Гуллівера як гідну людину. Порівнюючи його з ліліпутами, автор висміював претензії на світове панування англійських монархів, їхніх міністрів та царедворців, несправедливість суспільного життя у всій Європі.

 

 

 

 

  

Риса характеру	У чому вони проявляються
Мав авантюрний склад характеру, допитливий і хоче пізнавати світ	Гуллівер ще з дитинства мріяв про морські подорожі
Інтелектуал та ерудит	Купував книжки з мореплавства, природознавства, географії, математики
Поліглот	Знав німецьку, турецьку, голландську, латинську, французьку, іспанську, італійську мови. За три тижні оволодів ліліпутською
Розумний, наполегливий, цілеспрямований, мав бажання вчитися	Гуллівер вивчився на лікаря
Гарний дипломат	Умовив імператора не воювати із сусідами
Добрий, ввічливий, чемний, людяний, шанобливий	Намагався нікому не зашкодити, навіть не зім’яти трави та квітів. Відпустив бешкетників, які жбурляли в нього каміння. Вивчав звичаї та традиції ліліпутів
Майстер на всі руки	Із дерев імператорського лісу змайстрував собі стілець, стіл, ліжко
Уміє підлаштовуватися до тих умов життя, у яких він опинився, удавати із себе покірного та слухняного громадянина	Притягнув увесь флот Блефуску й отримав титул нардока

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Просвітницькі ідеї у творі

 

 

 

 

Головний  герой роману Дж. Свіфта постає як втілення просвітницького розуму. Гуллівер — звичайна людина, яка завдяки своєму розуму, досвіду, знанням й людській гідності вийшла переможцем у боротьбі з усіма незгодами. Письменник зауважує, що людина не має підкорюватися середовищу, бо інакше вона перетвориться на духовно звироднілого ліліпута.

 

 

 

Думки митців та критиків. «У питаннях про розум, як і взагалі у всіх проблемах просвітництва, Свіфт болісно коливається між вірою і невір'ям, між утопією і відчаєм , переходячи від однієї крайності до іншої, гірко знущаючись над самим собою і тим містифікуючи читача». (М. Заблудовський)

     «Свіфт застеріг людей, він показав усю гидоту і жах застою, позбавленого ідеалів, повного безглуздого егоїзму життя». (Л.Українка)

     Оруел оголосив твори Свіфта «картиною людського життя, в якому письменник нічого не знаходить, крім майбутнього божевілля і гріху».

     «…У передмові до одного з ірландських видань говориться, що Свіфт ніколи не брав жодної думки у жодного письменника, давнього чи сучасного. Це не зовсім так, але, мабуть, важко відшукати якогось іншого письменника, який так мало запозичив у інших…». (Семюель Джонсон)

      «Якщо звикли до велетнів і ліліпутів, сприймуть й решту». (Семюель Джонсон)

 

     «Все викладене претендує на математичну визначеність та точність. Такий спосіб оповіді спрямовано на те, щоб навіяти читачеві віру в правдивість усього баченого, почутого й пережитого Гуллівером». (О. Дейч)

 

 

Перевірка знання тексту. Так чи ні?

***  

1. ♦ Батьківщиною Гуллівера був Лондон. 
2. ♦ Ще з дитинства Гуллівер мріяв про те, що він стане багатим та знаменитим. 
3. ♦ Гроші, які надсилав батько, Гуллівер витрачав на їжу та розваги. 
4. ♦ За освітою Гуллівер був юристом. 
5. ♦ Судно, на якому Гуллівер відплив з Брістоля 4 травня 1699 р., мало назву «Ластівка». 
6. ♦ Ліліпути не змогли забрати у Гуллівера його компас. 
7. ♦ Ім’я, що дали ліліпути Гулліверу, перекладали як Ведмідь-Гора. 
8. ♦ Гулліверу надали титул нардака — найнижчий титул у державі. 
9. ♦ «Риси обличчя його гострі й мужні; ніс — орлиний, шкіра — оливково-смаглява, постать — струнка; у поводженні — велич» — так автор описав Гуллівера. 
10. ♦ Ворожих партій, котрі існували в Ліліпутії, було 3. 

 

*** 

 

1) Які речі завжди брав із собою у плавання Гуллівер? 

 2) Яку науку вивчав Гуллівер? 

 3) Як Гуллівер опинився на острові ліліпутів? 

 4) Чому Гуллівер не зміг піднятися після того, як опритомнів на берегу? 

 5) Які науки добре розвинені в Ліліпутії? 

 6) Де виховувалися діти в Ліліпутії? 

 7) Що здивувало Гуллівера в країні Ліліпутії? 

 8) У статуї правосуддя в Ліліпутії шестеро очей. Що вони символізували? 

 9) Як називалася країна, з якою воювала Ліліпутія? 

 10) Скільки часу тривала запекла війна між країнами? 

 11) Який наз імператора відмовився виконувати Гуллівер?

 12) Що взяв із собою на згадку про маленькі країни Гуллівер?

 

 

 

 

 Просвітництво — епоха змін і оновлення. його появу було підготовлено змінами в умовах життя, які відбувалися під впливом розвитку капіталізму, природничо-наукових відкриттів та поширення раціоналізму — віри в безмежні можливості людського розуму.

  Зміни відбувалися в усіх сферах — релігії й політиці, освіті й вихованні, культурі й мистецтві, науці й техніці.

    Пріоритетними були розум, освіта, дотримання «природних прав» людини, відкриття та дослідження світу. На цих ідеях і засновано твір Свіфта «Мандри Гуллівера».

 

 

ЗНАННЯ

 

1. Герой  (освічений й чесний юнака), який сам розповідає про себе: «вчився дуже старанно» в коледжі, потім пішов у науку до видатного лондонського хірурга Бетса й пробув у нього чотири роки. Гроші, які батько інколи надсилав, Гуллівер витрачав «на вивчення навігації та інших галузей математики, корисних для тих, хто збирається подорожувати», адже завжди думав, що рано чи пізно йому судитиметься така доля. Діставши від батька та родичів сорок фунтів стерлінґів, поїхав до Лейдена, де «протягом двох років і семи місяців… вивчав медицину, знаючи, що вона стане. в пригоді під час довгих подорожей». Отже, людина освічена, цілеспрямована,

 

РОЗВИТОК/ традиції, самоосвіта

2.Гуллівер знав, чого хотів,— подорожувати, відкривати світ. Водночас він — людина свого часу — дотримувався тогочасних англійських традицій: «Я найняв частину невеликого будинку в Олд-Джурі і, за порадою друзів, одружився з Мері Бертон — другою дочкою містера Едмонда Бертона, власника панчішної крамниці на ньюгет-стріт, діставши за нею чотириста фунтів посагу».

 

3.Далі наш герой вирушає в море, відвідує різні краї, дбаючи не лише про збільшення своїх статків, а й про самоосвіту: «Протягом шести років я був лікарем на двох кораблях, не раз відвідавши Індію та Вест-Індію, і трохи збільшив свої статки. На дозвіллі я читав твори найкращих сучасних і давніх авторів, бо завжди брав із собою у плавання багато книжок; а буваючи на березі, я приглядався до побуту та звичаїв людей і вивчав чужі мови, до яких мав великий хист завдяки добрій пам’яті».

 

4.Після шторму й загибелі корабля волею долі та авторської фантазії Гуллівер потрапляє до країни Ліліпутії. Там його тримають за полоненого. Майже нічого фантастичного — ліліпути як люди, тільки удванадцятеро менші. Відповідно й усе в них пропорційно мале за розмірами. Призвичаївшись до нового життя, Гуллівер, він же Квінбус Флестрін (людина-гора, як його називали ліліпути), почав старанно вивчати устрій суспільства цієї держави — політику, науку, освіту, побут, звичаї — та все те, що його цікавило. Потрапивши до Ліліпутії, Гуллівер із притаманною йому допитливістю почав спостерігати за мешканцями країни, вивчати їхні мову та звичаї, цікавитися державним устроєм, економікою, мораллю.

 

УСТРІЙ

І побачив досить строкату картину: з одного боку, крихітний монарх уважає себе окрасою та пострахом усього світу, міністри та інші держслужбовці обіймають посади завдяки низьким підборам на своєму взутті, умінню ходити по канату й виробляти різні трюки; нагороди отримують ті, хто краще вміє стрибати через палицю, яку тримає імператор; при дворі панують заздрість, інтриги, підступність. Точаться постійні чвари між представниками різних релігійних течій, імператора ліліпутів не полишають честолюбні плани щодо завоювання сусідньої держави й підкорення цілого світу. Усе це так нагадувало героєві його рідну Англію.

 

Однак Гуллівер побачив у ліліпутів і те, про що мріяв: монарх жив за рахунок прибутків від власних маєтків, не обтяжуючи державну скарбницю; суди не лише карають за злочини, а й винагороджують законослухняних громадян; під час призначення чиновників на державні посади особливу увагу звертають на моральні якості. Дотепно сказано про шляхи покращення фінансового стану держави через податки на вади людей та дурний розум (його оцінює спеціальне журі) або на чесноти (їх би людина оцінювала сама). Ліліпути засуджували шахрайство, невдячність як велике зло. Цікавою здалася Гулліверові й система виховання дітей: їх із раннього віку віддавали під опіку держави, зокрема кваліфікованих вихователів та вчителів. Утопічні мрії Гуллівера підтримують і в країні велетнів Бробдінгнег, де покладено кінець війнам, віддано перевагу чесній праці.

 

ліліпути вважають, що батькам менше, ніж будь-кому іншому, можна довіряти виховання їхніх дітей, і через те в кожному місті є громадські виховні заклади, куди всі батьки, крім селян і робітників, повинні віддавати своїх дітей обох статей і де ті діти вирощуються та виховуються, відколи їм мине двадцять місяців, тобто у віці, коли, на думку ліліпутів, зароджуються певні здібності. Ці школи бувають кількох видів — залежно від статі дітей та стану їхніх батьків. Учителі там дуже досвідчені й готують дітей до життя відповідно до суспільного становища батьків та їхніх власних здібностей і нахилів. Спершу я скажу трохи про виховні заклади для хлопчиків, а тоді про виховні заклади для дівчаток.

В будинках, де виховуються сини вельмож і знатних дворян, працюють поважні, високоосвічені педагоги та їхні численні помічники. Дітей там одягають і годують дуже просто. Прищеплюють їм правила честі, справедливості, відваги; в них розвивають скромність, милосердя, релігійні почуття та любов до батьківщини. За винятком короткого часу на їжу та сон і двох годин на розваги та фізичні вправи, діти завжди чимось зайняті. До чотирьох років їх одягає прислуга, а старші вихованці, хоч би якого знатного роду вони були, мусять одягатися самі; приставлені до них жінки-доглядачки, що їм, як на наш вік, має бути не менше п'ятдесяти років, виконують тільки чорну роботу. Розмовляти з прислугою вихованцям заборонено, а в години дозвілля вони граються гуртом і завжди в присутності вихователя або його помічника; через це вони захищені від ранніх шкідливих вражень, дурощів і розпусти, яким віддані на поталу наші діти. Батьки можуть бачитися зі своїми дітьми тільки двічі на рік, кожного разу не більше години. Цілувати дітей дозволяють тільки при побаченні та прощанні, а вихователь, який завжди буває поруч, пильно стежить за тим, щоб дітям нічого не нашіптували, не говорили пестливих слів і не приносили іграшок, ласощів тощо. Коли батьки не платять вчасно за утримання та виховання своїх дітей, то гроші стягають з них імператорські урядовці.

Так само влаштовано й виховні заклади для дітей звичайних дворян, купців та ремісників; проте діти, призначені бути ремісниками, від семи років починають вивчати своє ремесло, тоді як діти знатних осіб продовжують загальну освіту до п'ятнадцяти років, що відповідає у нас двадцять одному; однак суворості шкільного життя поступово послаблюються в останні три роки.

В жіночих виховних закладах дівчатка знатного роду виховуються майже так само, як і хлопчики, тільки їх одягають статечні доглядачки, але завжди в присутності виховательки або її помічниці. Досягши п'ятирічного віку, дівчатка одягаються самі. Коли помітять, що нянька розповідає дітям страшні чи безглузді казки або розважає їх дурними витівками (що нерідко роблять наші покоївки), її прилюдно тричі б'ють батогами, кидають на рік до в'язниці, а потім засилають доживати віку в найглухішу частину країни. Через це молоді дами в Ліліпутії не менше за хлопців соромляться боягузтва та дурості і зневажають усі прикраси, за винятком цнотливості та охайності. Я не помітив ніякої різниці в їхньому вихованні, зумовленої відмінністю статі; хіба що фізичні вправи для дівчаток не такі важкі та обсяг знань трохи вужчий, зате їх навчають правил ведення хатнього господарства. Ліліпути додержуються погляду, що дружина високого роду повинна завжди бути розумною і приємною подругою чоловіка, бо молодість її швидко минає. На дванадцятому році, коли для дівчини, як вони вважають, настає час шлюбу, батьки або опікуни, склавши глибоку подяку вихователям, забирають її додому, і нерідко, розлучаючись із подругами, молода панна гірко плаче разом з ними.

У виховних закладах для дівчаток простого походження їх навчають усілякої роботи, відповідно до їхньої статі та становища в суспільстві; дівчаток, призначених для ремесла, випускають із закладу на дев'ятому році, а решту держать до одинадцяти років.

Родини з нижчих класів, крім дуже незначної річної плати за пансіон, щомісяця вносять скарбникові школи якусь частку свого заробітку на посаг дочці. Отже, витрати батьків обмежено законом, бо, на думку ліліпутів, було б великою несправедливістю дозволити людині на догоду своїм інстинктам наплодити дітей, а потім покласти на суспільство тягар утримання їх. Що ж до знатних осіб, то вони зобов'язуються внести на кожну дитину певну суму, відповідно до свого суспільного становища; капітали ці завжди сумлінно зберігають і використовують точно за призначенням.

Селяни та робітники тримають дітей удома, бо їм доведеться тільки орати та обробляти землю і їхнє виховання не має великої ваги для суспільства. Проте для старих та недужих улаштовано притулки, і через це жебрання — ремесло, незнане в імперії.