Прощальний лист Габріеля Гарсіа Маркеса

Великий колумбійський письменник Габріель Гарсіа Маркес важко хворий на рак лімфатичних залоз та звернувся до читачів із прощальним листом. Цей лист блискавично поширюється соціальними мережами, багато прихильників Маркеса вражені зверненням. Наводимо прощальний лист письменника повністю.

«Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я лялька з дрантя, і дарував мені трохи життя, імовірно, я не сказав би всього, що думаю, я би більше думав про те, що кажу.

Я б цінував речі не за їхню вартість, а за їхню значущість.

Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима – це втрата шістдесяти секунд світла.

Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, я б слухав, коли інші говорять.

І як би я насолоджувався шоколадним морозивом!

Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу.

Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я ув’язнив би свою ненависть в лід і чекав, коли з’явиться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетти, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їхніх шипів і яскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток.

Боже мій, якби у мене було трохи життя … Я не пропустив би дня, щоб не говорити коханим людям, що я їх люблю. Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я би жив в любові з любов’ю.

Я б довів людям, наскільки вони не праві в думках про те, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!

Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати.

Людей похилого віку я б навчив тому, що смерть приходить не від старості, але від забуття.

Я ж теж багато чому навчився у вас, люди.

Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнє щастя чекає його на спуску.

Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди.

Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу згори вниз лише для того, щоб допомогти їй встати на ноги.

Я так багато чому навчився від вас, але, по чесно кажучи, від усього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду».