ТЕСТ

1.Лірична спадщина Рудакі, Омара Хайяма, Гафіза належить до доби:

а) середньовіччя;

б) античності;

в) Відродження.

2. Персько-таджицьку культуру доби середньовіччя називають:

а) мусульманським Відродженням4

б) античним відродженням;

в) перським Відродженням.
3. Вкажіть. Хто з поетів за походженням іранець:

а) Рудакі;

б) Омар Хайям;

в) Гафіз.
4. Визначте,хто з поетів був видатним вченим:

а) Рудакі;

б) Омар Хайям;

в) Гафіз.
5. Рубаї – це:

а) чотиривірш;

б) двовірш;

в) тривірш.
6. «Царем філософів Сходу і Заходу» називали:

а) Рудакі;

б) Омара Хайяма;

в) Гафіза.
7. Для персько-таджицької поезії характерним був жанр:

а) сонету;

б) газелі;

в) оди.
8. За жанром вірш Рудакі «Хто мудрих слухає, у того мир на думці. Війною й чварами втішаються безумці»:

а) рубаї;

б) бейт;

в) газель.
9. У вірші омара Хайяма «Я тільки й знаю. Що знання шукаю…» стверджується думка про:

а)світ безмежний і непізнанний;

б) ліричний герой – неосвічена людина;

в) з віком людина все забуває.
10. Знайдіть відповідне слово і включіть його замість пропуску у вірші Рудакі : «Чотири речі нам потрібні, щоб невеселих збутись дум: Здорове тіло, добра вдача,….. хороше, світлий ум»:

а) ім*я;

б) вбрання;

в) обличчя.
12.У Омара Хайяма образи солов*я та троянди є алегорією:

а) закоханих юнака та дівчини;

б) поета та джерела натхнення;

в) східної флори та фауни.

13. Який зпоміж запропонованих поетичних фрагментів належить до жанру рубаї?
а) «Скажено хлюпали припливи океанські, а я, колись глухий, як мозок дітвори, все за водою плив! І заколот гігантський зняли півострови, простори і вітри»;

б) «Відходив день, і всі земні тварини звільняв вечірній присмерк від утоми; і тільки я, на всій землі єдиний, вів боротьбу самотнього сіроми з дорогою, а водночас з журбою, про що й скажу, в правдивості свідомий»;

в) «В твоєму погляді – і присмерк, і світання, як вечір грозовий, приносиш аромат. Німим стає герой з твого причарування, і сміливішає дитина во сто крат»;

г) «І юних, і старих – всіх поглинає час, і невеликий нам дається днів запас. Ніщо не вічне тут: ми підемо так само, як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас».

Дружба

Є в Омара Хайяма вірші, сповнені сумнівів, розчарувань,

спричинених не­гараздами, зрадами, людською ницістю. Але він зажди залишався великим гуманістом.

В багатьох рубаї звучать  роздуми про Людину, її стосунки з іншими людьми

***

Для друга гідного душа на все готова:

І в ноги вклониться, не вимовивши й слова.

Дізнатись хочеш ти, чи є на світі пекло?

Є пекло: з підлою людиною розмова.

        Ми бачимо, що в поезії Хайяма була відображена складна гама почуттів. Але цілком виразно у віршах Хайяма виступають такі основні риси його світогляду, як гуманізм і волелюбність, постійна іронія і скепсис, а поряд з цим своєрідне епікурейство, що іноді переходить у гедонізм поєднуєтеся з вільнодумством, а то й безбожжям.

    Гедонізм (гр. насолода) — етичне вчення, яке проголошує сьогоденну насолоду й чуттєві втіхи найвищим благом та метою життя.

***

Твій ворог – небеса коловоротні.

Без друзів ти, всі дні твої самотні.

Будь сам собою, не гадай про завтра,

В минуле не дивись, живи сьогодні!

Лаконізм, філософська глибина, гнучкість форми, чітка ритмомелодика притаманні рубаї про дружбу.

***

И с другом и с врагом ты должен быть хорош!
Кто по натуре добр, в том злобы не найдешь.
Обидишь друга - наживешь врага ты,
Врага обнимешь - друга обретешь.

Під час дослідження ми знайшли цікавий факт, що в  момент загибелі "Титаника", крім багатств на сумму біля 13 млн. фунтів стерлінгів, на його борту  знаходився безцінний манускрипт Омара Хайама "Рубайят".

***
Все пройдет - и надежды зерно не взойдет.
Все, что ты накопил, ни за грош пропадет.
Если ты не поделишься вовремя с другом -
Все твое достоянье врагу отойдет.

***
Небо, может быть, к нам подобреет, даст Бог,
Несговорчивый станет сговорчивым рок,

Но, увы, не воскреснут друзья дорогие.
Жизнь прошла - кто же вспять повернет нам поток?

***
Ни к другу не взывай, ни к небесам
О помощи. В себе ищи бальзам.
Крепись в беде, желая кликнуть друга.
Перестрадай свое несчастье сам.

***
Когда вы за столом, как тесная семья,
Опять усядетесь, - прошу вас, о друзья,
О друге вспомянуть и опрокинуть чашу
На месте, где сидел средь вас, бывало, я.

***
В сей мир едва ли снова попадём,
Своих друзей вторично не найдём.
Лови же миг! Ведь он не повторится,
Как ты и сам не повторишься в нём.

***
Из костей твое тело и жил состоит, так и знай.
За порог тебе данной судьбы ты не переступай.
Кто бы ни был твой враг — не сдавайся на милость врагу,
Кто бы ни был твой друг — перед другом в долгу не бывай.

Життя

Омар Хайям відомий насамперед як геніальний поет, а вірніше поет-філософ.

***

Я тільки знаю, що знання шукаю,

В найглибші таємниці проникаю.

Я думаю вже сімдесят два роки —

І бачу, що нічого я не знаю.

Поет та філософ і тут став мішенню для глузувань, знущань, неприборканого наклепу з боку ворогів і заздрісників… Рука мимоволі тяглася до пера. На папір виливалися лаконічні чотиривірші. Вони повні гіркоти і розчарувань.

***

В этом мире не вырастет правды побег.

Справедливость не правила миром вовек.

Не считай, что изменишь течение жизни.

За подрубленный сук не держись, человек!

 Лукавство, лицемірство, неправда, підлість, убогість духу, догідництво - ось що панує у світі.

***

Миром правят насилие, злоба и месть.

Что еще на земле достоверного есть?

Где счастливые люди в озлобленном мире?

Если есть – их по пальцам легко перечесть.

 Але хто ж скаже, хто відповість, чому він створений таким, цей світ? Чи можна в ньому хоч щось змінити? Чому треба огидно плазувати і догоджати, принижуватися в очікуванні милостині? Так думає Хайям, не знаходячи виходу зі світу зла. І пише, пише рубаї – на полях наукових праць, на обкладинках книг, випадкових аркушах.

***

Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Того, що суджено, боятися не треба.

Боюсь неправедно прожити на землі.

       «Якщо життя людське - це мить, то не можна гаяти ані хвилини, нехтувати жодною можливістю, щоб отримати міру щастя на землі.Треба жити радістю сьогоднішнього дня!” - вважав Омар Хайям.

                                                                            ***

Жизнь – мираж. Тем не менее – радостным будь.

В страсти и в опьянении – радостным будь!

Ты мгновение жил – и тебя уже нету.

Но хотя бы мгновение – радостным будь!.

Омар Xайям відшліфував форму рубаї і визначив його внутрішні закони. Девізом його творчості можуть бути слова: «Хай живе життя!» Яким воно буде після смерті — невідомо нікому, стверджує поет. Усі помремо, розсиплемося у порох, перетворимося на глину, але воістину мудрий той, хто прожив свій недовгий вік за високими законами доброти, любові та людяності.
                                                       

  ***
                        Боюсь, що більше ми не вернемось додому,
                            Ні з ким не стрінемось у обширі земному.
                     Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм!
                           Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.
                                                         ***
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
                                                    ***
Безглуздо мучити себе самого — хай
Малий достаток твій, ти лишку не шукай:
Тим, що од вічності записане тобі,
Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!
***
Хоч я не шліфував покірності перлину

І тягаря гріхів з плечей своїх не скину,

Все ж не пускаюся я берега надії,

Бо тільки істину я визнаю єдину.

***

Душой ты безбожник с Писаньем в руке,
Хоть вызубрил буковки в каждой строке.
Без толку ты оземь башкой ударяешь,
Ударь лучше оземь всем тем, что в башке!

***

Всё, что видим мы, — видимость только одна.
Далеко от поверхности мира до дна.
Полагай несущественным явное в мире,
Ибо тайная сущность вещей — не видна.

***

Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно не мало,
Два важных правила запомни для начала:
Ты лучше голодай, чем что попало есть,
И лучше будь один, чем вместе с кем попало.

***

"Ад и рай - в небесах", - утверждают ханжи.
Я, в себя заглянув, убедился во лжи:
Ад и рай - не круги во дворце мирозданья,
Ад и рай - это две половины души.

Кохання

    Омар Хайям - співець прекрасного. Низку рядків своєї поезії він присвятив вічній темі в літературі. Кохання -  лежить в основі життя людини, так,вважав Омар Хайям.
                                                               ***

Передвісник усього на світі - любов,
Перше слово, що юність промовить, - любов.
Бідолахо, що тонкощів цього не звідав,
Знай, що сутність усього живого - любов.

Цьому прекрасному почуттю поет присвятив багато своїх рубаї. Він ніжно говорить про те , як потрібно берегти і цінувати кохання
                                                                     ***

Жертвуй, ради любимой, Всего для себя,
Жертвуй тем, что дороже Всего для тебя.
Не хитри никогда, одаряя любовью,
Жертвуй жизнь, будь мужествен, сердце губя!

      Образ коханої змальовує поет ніжно. Мудрець називає її дуже романтично: чарівна троянда, стрункий кипарис, місяцем у довгу ніч.
                                                                              ***

Чорне пасмо волосся затьмарило світ,
А вуста в тебе ніжні, як персика цвіт,
А твій точений стан я зрівняв з кипарисом.
Кипарис запишався на тисячу літ.

     Поет схиляється перед її вродою, чеснотами, радіє любовним утіхам, сумує за коханою.

     Любов лікує всі душевні рани, без любові не існувало б ні добра, ні щастя, ні радощів, ні теплоти. А без цього світ не існує.

                                                                      ***

Я кохаю тебе до напівзабуття,
Світло зору мого, квіт мого почуття...
Чи бува над життя щось дорожче на світі?
Ти для мене дорожча самого життя.

     Багато натхненних віршів присвячує поет любові. Це ліричні чотиривірші і про радощі кохання, і про її муки. У багатьох рубаях він оспівує жіночу красу, у деяких захоплюється красою юнака.

                                                     ***

Любов - це сонечко, що всесвіт зігріває,

Любов - чудесний птах, що в квітнику співає.

Її не знає той, хто плаче солов'єм,

Вона в душі того, хто мовчки умирає.

***

На цій землі іще ніхто не зміг
Дійти до квітів, не сколовши ніг.
Щоб доторкнутись кучерів красуні,
На тисячу зубців розбився ріг.

***

Це біда, якщо пристрасть із серця пішла
І жадання кохати згоріло дотла.
День без мрії про щастя - тьмяніший, сіріший,
Ніж цей день, що його огорнула імла.

***

Таємницю ввіряю я волі твоїй,
В ній розгледіти ніжність і смуток зумій:
Я у прах перейду із любов'ю до тебе
І постану із праху в любові святій.

***

О горе, горе сердцу, где жгучей страсти нет.
Где нет любви мучений, где грез о счастье нет.
День без любви - потерян: тусклее и серей,
Чем этот день бесплодный, и дней ненастья нет.

****

Ты, кого я избрал, всех милей для меня.
Сердце пылкого жар, свет очей для меня.
В жизни есть ли хоть что-нибудь жизни дороже?
Ты и жизни дороже моей для меня.

***

Утром роза раскрыла под ветром бутон,
И запел соловей, в ее прелесть влюблен.
Сядь в тени. Этим розам цвести еще долго,
Когда будет наш горестный прах погребен.

***

В этом мире любовь - украшенье людей;
Быть лишенным любви - это быть без друзей.
Тот, чье сердце к напитку любви не прильнуло,
Тот - осел, хоть не носит ослиных ушей!

Людина

     Хочемо звернути вашу увагу на те, що в центрі поетичних рубаї філософа стоїть людина - найкраще творіння на Землі.
                                                           ***

Хіба у Всесвіті найкращий твір – не ми?
В очах у розуму зіниця й зір – не ми ?
Це коло Всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір, - це ми.

     До нас з вами звертається мудрець і говорить, що людина - прекрасне творіння . Це завжди потрібно пам’ятати і гордитись цим.
Велика кількість гуманістичних чотиривіршів сповнена гордості за людину. Хайям рішуче протестує проти несправедливого устрою людського життя. Сам він не хоче бути ні рабом, ні владикою. Нарешті, мислитель мріє про краще майбутнє для людства, про справедливий громадянський устрій, у якому могли б безперешкодно розвиватися шляхетні прагнення кожної особистості й щастя випало б на долю всіх.

                                                              ***

Джерело ми розваги і смутку копна,
В нас всевишній живе і живе сатана,
Бо людина як світ багатоманітна,
Ми провалля і ми ж таки – височина.

    В деяких рубаї поет засуджує Бога за несправедливе ставлення до людини.

                                                                 ***

Все, что Аллах на земле создает,

Права разбить никому не дает.

Сам же безжалостно нас разбивает, -

Мудрость Творца разве смертный поймет?

     В той же час Омар Хайям стверджує , що людина - не святе створіння, вона має і свої вади, і недоліки.
        Омар Хайям багато часу провів , розмірковуючи про смертність людини. Це сумна тема рубаї. Життя не вічне і закон його суворий: людина народжується , старіє і помирає.

***
Кульгава старість, юність бистронога-
Все товпиться до вічного порога.
Недовго світом тішаться живі:
Всі підем геть, у всіх одна дорога

     Сумом пройняті вірші. Але ось послухайте, що говорить мудрець далі. Людина повинна бути господарем своєї долі… а турбуватися слід про інше…
***

Ні не гнітять мене перестрахи й жалі ,
Що вмерти мушу я , що строки в нас малі.
Того, що суджено, боятися не треба.
Боюсь неправедно прожити на землі.

 Омар Хайям дає нам таку відповідь своїм рубаї:

***
Як би мені до рук — скрижалі Долі ,
Я розписав би їх по власній волі.
Із світу вигнав би всі смутки й болі ,
Чолом небес досяг, не жив би долі!

     « Життя людини – це мить між минулим і майбутнім. Лови миті життя, не гай часу, отримай щастя тут, на землі»,- пристрасно говорить філософ. Дійсно, ми з ним згодні, людина повинна бути щасливою на землі. А в невідомому потойбіччі.
                                                      ***

Ми — сонце щастя й горя океан...

Злі й добрі ми, довершені й нікчемні...

                                                                 ***

Ми – зібрання ляльок, головний наш – творець.

Це говориться мною не заради словець.

Нас Всевишній по сцені на ниточках водить

І запхає у скриню, коли вже кінець.

***

Весь вічний рух у Всесвіті – це ми.
В очах пізнання є зіниця – ми.
Неначе перстень, цей яскравий світ,
Найбільш коштовний в ньому камінь – ми.

                                                          ***

Вместо злата и жемчуга с янтарем

Мы другое богатство себе изберем:

Сбрось наряды, прикрой свое тело старьем,

Но и в жалких лохмотьях – останься Царем!

***

Для достойного нету достойных наград,

Я живот положить за достойного рад.

Хочешь знать, существуют ли адские муки?

Жить среди недостойных – вот истинный ад!

                                                                      *** 

Не молільником-грішником будь на землі,
А радіючим грішником будь на землі.
І оскільки життя наше сплине миттєво,
Балакучим дотепником будь на землі.

                                                                 ***

Когда в погоне Смерть задышит за спиной,
Когда в глазах у нас померкнет мир земной,
Сердца - весёлыми швырнём на сито жизни!
И можно пылью стать под уличной метлой.

                                ***

Кульгава старість, юність бистронога –

Все товпиться до вічного порога.

 Недовго світом тішаться живі:

 Всі підем геть, у всіх - одна дорога.