Аналіз художнього твору - це завжди справа суто індивідуальна і творча, оволодіння вміннями й навичками аналізу свідчить не тільки про знання текстів, а й про рівень глибини їх сприйняття, про розвиток творчих здібностей і читацьку активність.

Етапи аналізу твору визначає передусім читач, їх порядок можна змінювати залежно від способу інтерпретації твору.

 План аналізу ліричного твору

 1. Тема.

2. Ідея.

3. Образ автора або ліричного героя (його думки, почуття, переживання).

4. Композиція (розвиток почуттів, ідеї або образів).

5. Жанр.

6. Особливості ритмомелодики, темпоритму (система віршування, віршовий розмір, рими тощо).

7. Мова художнього твору (тропи, фігури та ін.).

8. Зв'язок з певним напрямом, течією.

План аналізу епічного твору

1. Тематика і проблематика.

2. Жанр.

 3. Форма оповіді (від імені автора, оповідача тощо).

 4. Сюжетно-композиційні особливості ( в тому числі й позасюжетні елементи).

 5. Простір і час.

 6. Система образів і засоби їх розкриття.

 7. Мова художнього твору.

 8. Ідея. Задум письменника і його втілення.

 9. Місце в історико-літературному процесі.

План аналізу драматичного твору

 1. Жанрова природа твору.

 2. Конфлікт.

 3. Особливості розвитку сценічної дії.

 4. Характери героїв і художні засоби їх розкриття.

 5. Сюжетні та позасюжетні елементи (монологи, діалоги, ремарки тощо).

 6. Тема та ідея.

 7. Різні наукові чи читацькі інтерпретації.

 8. Місце в історико-літературному процесі.

Характеристика художнього образу

 1. Еволюція героя.

 2. Портрет.

 3. Як характеризують героя предмети, що його оточують.

 4. Поведінка, вчинки героя.

 5. Зображення душевних переживань.

 6. Ставлення героя до інших персонажів, природи тощо.

 7. Світогляд.

 8. Мова героя.

 9. Роль деталей у розкритті характеру.

 10. Авторська характеристика.

 11. Характеристика героя іншими персонажами.

 12. Читацьке сприйняття та оцінка образу в науково-критичній літературі.

Огляд літературних тенденцій

 1. Визначити хронологічні межі періоду, про який йдеться.

 2. З'ясувати, які напрями й течії домінували в цей час.

 3. Дати теоретичне визначення провідних напрямів і течій певного періоду, назвати їх основні ознаки.

 4. Згадати представників названих напрямів і течій, їхні твори. Відзначити внесок окремих письменників в історію світової літератури.

 5. Показати зв'язок літературних тенденцій з попередніми й наступними етапами.

 6. Визначити своєрідність даного періоду на тлі світового культурного процесу.

ПРИЙОМИ АНАЛІЗУ художнього тексту
1.Повторне перечитування його окремих епізодів, сцен. Читання твору є необхідною умовою його вивчення. Воно передує аналізу.
2.Прийом аналізу твору за допомогою виразного читання особливо під час вивчення драматичних творів. Читання п'єси в особах дає можливість не лише виявити, як зрозуміли її, а й глибше усвідомити ідейний зміст, характер персонажів.
3.Багато прийомів аналізу ґрунтується на принципі зіставлення. Зіставлення можуть мати різний характер, наприклад: зіставлення елементів структури одного і того ж твору. Щоб виявити авторську ідею, необхідно зіставляти компоненти художнього твору, ряд епізодів роману, в яких характер героя показаний у розвитку, в дії. Характеристика індивідуального стилю письменника також вимагає зіставлення, щоб виділити найголовніше, типове для творчості митця.
4. Переказ на мову інших мистецтв як "усне малювання", складання кіносценарію, інсценізування твору й інше.

Шляхи аналізу
ЦіліснийПовторне прочитання і глибоке осмислення найважливіших ідейно значущих епізодів(або аналіз за розвитком дії - найвдаліший термін; - аналіз "услід за автором", послідовний аналіз).
Композиційний.Розгляд твору, коли аналіз епізодів, образів-персонажів і твору в цілому визначається особливостями його композиції.
Характер матеріалу диктує свою послідовність, логіку його розгляду, вже не зумовлену розвитком сюжету твору. Його компоненти вже не розглядаються у такій послідовності, як у процесі аналізу твору за розвитком дії.
ПообразнийГрунтовне вивчення образів твору, через які простежується ідейно-художня концепція митця. Образи є логічним центром аналізу, тоді як одиницею аналізу "за розвитком дії" є епізод, композиційного — найважливіші складові частини композиції.
Проблемний Художній твір можна аналізувати і під кутом зору політичних, моральних та естетичних проблем, які втілені в ньому. Проблема - це складне, важливе й актуальне питання людського буття, поставлене письменником у творі, що вимагає осмислення, дальшого дослідження, розв'язання. Якщо проблема є основою, навколо якої ґрунтується матеріал у процесі вивчення художнього твору, такий шлях аналізу називаємо проблемно-тематичним.
Структурно-стильовий.Вивчення індивідуального стилю письменника, невеликих за розміром віршів з метою визначення найхарактерніших особливостей почерку митця.

В ході аналізу твору необхідно усвідомити:
  - яке життєве питання підносить письменник (тема твору);
 - як освітлює він зображувані явища, які думки й почуття прагне він викликати в читача;
 - в чому полягають достоїнства твору, як характеризується творчий метод письменника;

Тема твору: "Тема - це ідея, яка зародилася в досвіді автора, показується йому життям, але гніздиться у вмістилищі його вражень ще не оформлено і, вимагаючи втіленні в образах, збуджує в ньому потяг до роботи над її оформленням".. ОМ. Горький
Тема – це сукупність освітлених з певних ідейних позицій життєвих явищ, людських відносин, різних проявів суспільного процесу, що знайшли відображення в творі.
Сюжетний зміст твору - Які саме сторони реальної дійсності змальовані в творі? На які факти письменник звертає найбільше уваги і чому саме? Який суспільний зміст зображених у творі фактів?
Ідея.Ідейний зміст - це ті висновки оцінки, переконання, ті думки про зображені в творі факти, до яких приводить читача зміст твору, ми з'ясуємо погляди письменника, його ставлення до суспільних явищ. Ідейний зміст твору розкривається в образах, в подіях і ситуаціях, в характері їх висвітлення і передається читачеві за допомогою різноманітних художніх засобів.
Ідейний зміст твору найбільш виразно розкривається в змалюванні людей і людських стосунків, тобто в образах дійових осіб. Образ головного героя в його взаєминах з іншими персонажами дає ключ до авторського розуміння дійсності, допомагає визначити світогляд письменника.
Літературний образ - це, так би мовити, відповідь письменника на питання, які його хвилюють. З'ясування ідейної суті образу і є стрижнем роботи над літературним твором у старших класах. Розділи, епізоди, окремі сцени, в яких показана поведінка персонажа, його взаємини з іншими людьми — основний матеріал для висновків про внутрішні властивості героя твору.
Авторські характеристики персонажів. Зіставляючи пряму авторську характеристику з поведінкою персонажа, глибше можна розібратися в особливостях його психіки.
Мову дійових осіб. Аналіз мови персонажа в зіставленні з його діями дає багато матеріалу для характеристики і вивчення літературного образу.
Висловлювання про героя інших дійових осіб, портрет персонажа та різні інші описи (пейзаж тощо), які письменник теж часом використовує для розкриття літературного образу.
Композиція твору не є щось випадкове, це - продумана побудова твору, планово організаційний метод відображення життя.
Сюжет.При розборі сюжету беремо до уваги лише найважливіші епізоди, пов'язані насамперед з головним героєм. Дуже важливо відчути, що кожний компонент є невід'ємною частиною твору.
Прийоми розгортання сюжету.
· ідейно-змістовий
· емоціонально-естетичний
· пейзажу та інших описів.

авторські відступи - прямі висловлювання автора, важливі для розуміння творчого задуму письменника. Вони часто дають ключ до розуміння ідеї твору. Вони впливають на емоції читача, викликають у нього нові думки й почуття.
Завдання самостійного виконання:
з'ясувати, яке значення мають ті чи інші відступи від хронологічної послідовності в розвитку сюжету для розкриття змісту твору;
вияснити, що саме показує автор в експозиції, який момент є кульмінацією і яке значення має розв'язка;
дослідити, як пейзаж сприяє розкриттю внутрішнього життя персонажів;
Основне в цих завданнях — це спрямувати мислення на вивчення композиції як засобу розкриття змісту твору.

ПРИТЧА ПРО СТАРОГО I МОРЕ.

На перший погляд, сюжет повісті-притчі Ернеста Хемінгуея "Старий і море" не складний. Старий рибалка Сантьяго вирушає далеко у відкрите море. Йому поталанило: він упіймав рибу, але вона настільки велика і дужа, що старому доводиться довго і тяжко змагатися, щоб перемогти її. А на зворотному шляху акули обгризли рибу, і старий приплив до берега лише з її скелетом. Поєдинок завершено. Але чи є в ньому переможець? І якщо є, то хто саме? І взагалі, про що ця повість? Про двобій людини і риби? Чи про гармонію людини і природи? Про силу чи безсилля людини? Про людську мудрість чи про людське безумство? А можливо, про трагедію самотності у світі, в якому роз'єднаність людей, відчуженість людини від суспільства і навколишньої природи сприймається як норма? І в чому, врешті, пафос повісті? В утвердженні сили людини чи, навпаки, її безсилля? У палкому письменницькому заклику до єднання людей чи у констатації їхньої роз'єднаності?
Ще багато інших питань викликає твір Хемінгуея, який за глибиною поставлених проблем і пристрасністю їх висвітлення, за універсальністю висновків і вселюдськістю їх звучання нагадує притчу, щоправда, дещо незвичну, хоч певною мірою і традиційну за формою подачі художнього матеріалу. Адже притча ґрунтується на побутовому сюжеті, який набув символічного, узагальнюючого значення, що надає їй дидактичного характеру. Притча завжди повчає. І це повчання, як і сюжет, має позачасовий, наднаціональний, вселюдський, всеохоплюючий сенс. Можна згадати біблійні притчі, наприклад притчу про сіяча (Євангеліє від Матвія: 13, 4-23). Алегоричний зміст притчі, як правило, дістає однозначне і канонічне тлумачення безпосередньо в Біблії.
Хемінгуей бере від біблійної притчі і повільний розвиток сюжету, і побутову основу оповіді, і її узагальнюючий смисл, і алегоричність, і конкретність, і поєднання сьогоденного та вічного, особистого та всесвітнього. Однак письменник не тлумачить змісту притчі. У нього багато залишається у підтексті (потаємний смисл твору). Хемінгуей не про все, що знає, говорить читачеві, щось він воліє не сказати, щось утаємничити, а читач завдяки асоціативності мислення немовби відновлює те, чого автор не висловив уголос. Такий художній прийом називається "ефектом айсберга". Як відомо, одна третина айсберга знаходиться над водою, а дві його третини - під водою. Саме ці дві третини і має домислити читач. Розкриття цього підтексту означає наближення до розуміння повісті. Відсутність прямого авторського тлумачення подій позбавляє повість дидактизму. Читач сам усвідомлює суть авторської позиції, тому повчання має опосередкований характер, не такий відвертий, як у біблійних притчах. І то не дивно: "Старий і море" - твір художньої літератури, яка відкриває можливості для суб'єктивного й неоднозначного трактування смислу зображуваного.
Хемінгуей побудував свою повість на системі мотивів, які постійно повторюються в оповіді, переплітаються, взаємодіють.
Одним із провідних є мотив незвичайної риби, яку хотів упіймати і нарешті впіймав старий рибалка. Але цей мотив постає у творі не як щось стале, незмінне.
Спочатку це просто велика риба. "Я цілий тиждень рибалив на глибокому й нічого не піймав,- подумав старий.- Спробую сьогодні там, де ходять косяки матерел! й тунця,- може, серед них попадеться й велика риба". А потім наступають трагічні зміни. "Звертатися до рибини він більше не міг: надто вже вона була понівечена. Та раптом у нього сяйнула думка: - Пів-рибини,- сказав він.- Колишня рибина... я занапастив нас обох".
Чи не свідчить такий розвиток лейтмотиву про цілковиту поразку Сантьяго: адже старий виходив у море в пошуках незвичайної риби багато днів, і ось він впіймав велику рибу, а повернувся з голим риб'ячим скелетом. Автор говорить: "Старий знав, що тепер він переможений остаточно і безнадійно". Сантьяго запитує себе: "А хто ж тебе переміг, старий?"
Поєдинок між старим та акулами - то лише видима частина "айсберга". У підтексті - роздуми про найважливіші проблеми: людина і суспільство, людина і природа, людина і Всесвіт. Письменник прагне гармонії, але досягти її у звичайному житті майже неможливо. А може, і взагалі неможливо?
Адже Сантьяго не лише милується гармонійно прекрасною рибою, а й дивиться на неї як на товар для продажу. І не задля споглядання чудової риби вийшов Сантьяго в море, а задля того, щоб зловити і продати її. Сантьяго б'ється з акулами насамперед тому, що ці хижаки забирають в нього здобич, а отже, і можливості для існування. Старий Сантьяго "уже знов відбивався і цього разу знав, що боротьба марна. Акули наскочили цілою зграєю, і старий бачив лише стрімкі лінії на воді, прокреслені їхніми плавцями, та фосфоричне світіння їхніх тіл, коли вони накинулись на рибину. Він молотив кийком по акулячих головах і чув, як клацають їхні щелепи і як струшується човен від шарпанини під дном. Молотив одчайдушне..."
Поведінка старого цілком психологічно й соціальне вмотивована. Риба - його. Він зловив її. Він віддав боротьбі з нею мало не всі свої сили. Вона стала його власністю. Він любить цю свою рибу, співчуває їй, навіть благає її допомогти йому. Відчувши, що сили залишають його, він звертається до неї: "Рибино, тобі ж однаково помирати. То невже ти хочеш убити й мене?"
Для Сантьяго битися за рибу - це значить битися за життя, причому не просто за їжу, а за своє місце в жорстокому світі, який не визнає невдах.
Ось уже вісімдесят чотири дні він виходив у море й не піймав жодної рибини. Перші сорок днів з ним був хлопець. Та по тих сорока нещасливих днях хлопцеві батьки сказали, що старий тепер справжній невдаха, цебто геть безталанний, і звеліли синові перейти до іншого рибалки, з яким той першого ж тижня піймав три добренні рибини.
Старий стає самотнім серед людей, він самотній у своєму тяжкому двобої з морем, рибою, акулами - з долею. Мотив риби переплітається з мотивом бейсболу: "Багатії, ті мають у човнах радіо - воно говорить до них, розповідає про бейсбол..." - гірко думає старий у відкритому морі, мріючи про будь-яке, навіть ілюзорне спілкування. Нехай це буде транзистор чи безсловесний птах - аби не самотність: "Він пошукав очима пташину, бо радий був хоч її товариству. Одначе пташина зникла".
Розмірковуючи про щастя, старий постійно пов'язує його з поняттям "купити". Це соціальний, напрацьований упродовж десятиріч (а то й сторіч) стереотип мислення, це усвідомлення того, що за все треба платити: "Я б охоче купив собі хоч трохи талану, якби знав, де його продають",- сказав старий. "А за що ж би я його купив? - тут-таки спитав він себе.- Може, за загублений гарпун, чи за зламаний ніж, чи за дві негодящі руки?"
Історія рибалки переростає в історію трагічної долі старого, приреченого життям і суспільством на самотність і жорстоку боротьбу за виживання.
Проте в мотив самотності Хемінгуей не вкладає песимістичного звучання, яким би це парадоксальним не здавалося. Письменник показує, що самотність, відсутність допомоги, необхідність розраховувати лише на себе - саме це змушує старого бути мужнім і терпеливим, знаходити в собі резерви сил, які дають йому змогу вийти переможцем: "Ти, старий, краще сам будь безстрашний і впевнений", - мовив він.
Хемінгуей - прихильник активної позиції людини, позиції дії: людина має вірити у власні сили і спиратися у скрутну годину на них. Таке розв'язання мотиву самотності позбавляє повість похмурості, надає їй життєствердного звучання. "А нагорі, в своїй хатині при дорозі, старий знову спав. Він спав так само долілиць, і біля нього, пильнуючи його сон, сидів хлопець. Старому снилися леви". Так у фіналі повісті переплітаються і взаємодіють два мотиви - хлопчика і левів.
Хлопчик біля Сантьяго - то врешті-решт визнання його, старого, перемоги, то подолання його трагічної самотності, його надія на те, що в нього ще є майбутнє. А леви уві сні - це і пам'ять про пережиту боротьбу, й готовність знову ставати до бою за життя.
У такому фіналі зафіксовано справді оптимістичний, сповнений гуманізму погляд митця на життя. У цьому - пафос повісті. І чи не в цьому суть роздумів Ернеста Хемінгуея над долями світу і людини?