Сюжет повісті

Одного разу пані Берта Бертолотті отримує поштою семирічного хлопчика з бляшанки Конрада, зробленого на заводі. Там дітей роблять ідеальними і перш, ніж надіслати батькам, кілька разів тестують. Певне, мають свої шаблони і тому налагодили виробництво досконалих дітей. Конрад – ідеальний: чемний, сумлінний, розумний і чесний, але від цього страшенно нудний. Довершений Конрад збиває з пантелику свою нову мама і зовсім не має друзів. Цікаво, що сама пані Бертолотті ідеальною мамою бути не може, якщо брати все ті ж стереотипні шаблони «материнської ідеальності». Вона курить цигарки, вельми, коли натужно думає, полюбляє нездорову їжу, неохайна, розсіяна, вона пише собі нагадування помадою на дзеркалі і розкидає по хаті речі. Все те, чому зазвичай ідеальні мами оголошують нещадну війну.

Втім, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті абсолютно щаслива і живе в гармонії з собою. Неідеальна для інших, вона ідеальна для самої себе. Отримавши випадково дитину, вона проти волі стикається з паралельним світом, де всім заправляють запрограмовані «треба», «можна», «не можна» і десятки правил – і все це в голові однієї дитини. В той час як сама пані Берта живе за своїми «хочу» і «не хочу». Схоже навіть, що це Конрад вчить Берті бути справжньою мамою, а сама Берті більше схожа на дитину. Берті сама поводиться, думає, приймає рішення як дитина, в той час як Конрад мислить абсолютно по-дорослому. Контрастна і парадоксальна ситуація. Втім, авторка часто в своїх книгах виписує самостійних, серйозних дітей та «здитинілих» дорослих. Міняючи таким чином їх місцями, вона дає змогу краще розуміти мотиви вчинків один одного.

Пані Бертолотті неідеальна і зовсім не знає, що потрібно робити. Накупивши Конрадові іграшок і морозива, вона забуває купити зошити і олівці до школи. Проте це її не засмучує, адже в житті дитини є речі значно важливіші за якісь там олівці.

Втім, є в книзі і інший герой – антогоніст Бертолотті. Це аптекар пан Егон, який дружить з Берті і береться виховувати Конрада на свій манер – йому страшенно імпонує, що хлопчик такий правильний, і тому пан Егон всіляко підтримує його в цій ідеальності.

Виходить – з одногу боку самодостатня, епатажна, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті, з іншого – педантичний, банальний і нудний аптекар пан Егон. Два різні світи і два різні уявлення про ідеальну дитину. Вони отримують початковий матеріал, з якого їм доведеться «виліпити» справжню людину, особистість. От тільки пана Егона влаштовує вже те що є, а пані Берті – ні.

Протягом всієї книги Конрад розвивається як справжня дитина, відходячи від шаблону «досконалості». В цьому йому допомагає звичайна дівчинка Кіті, яка може і схитрити, і школу прогуляти, якщо потрібно. Втім, окрім неї в Конрада немає в школі друзів, бо попри те, що вчителька вважає його «справжнім скарбом», діти його не люблять – він і не підказує, і розказує вчительці, хто прогулює або списує. Але не тому, що він погана дитина, а тому що це «правильно» – так його запрограмували. Врешті-решт Конраду вдається стати звичайною дитиною, що не робить його гіршим, а додає індивідуальності.

Конрад

цитатна характеристика:

-І тепер пані Бартолотті була страшенно злякана. Вона бачила золоті зірки, за ними — синювато-золотаву імлу, за імлою — нижню частину бляшанки, а в бляшанці — верхню частину зморщеного карлика. Бачила його зморщену, як сушене яблуко, голову, зморщені руки, зморщену шию і зморщені груди. Потім побачила й зморщений живіт, бо карлик, що, мабуть, сидів у бляшанці, тепер підвівся на ноги.

-Перед нею тепер стояв хлопчик, якому можна було дати років сім. У нього була гладенька, ніжна дитяча шкіра здорового, смаглявого кольору, рожеві щоки, блакитні очі, білі зуби й біляві кучері. Він був голенький.

– Пан Егон побачив Конрада в блакитній шапочці з золотим дзвоником. Очі в нього були широко розплющені, рот розтулений, вуха червоні, мов буряк, русяве волосся, що вибилося з-під шапочки, розкуйовджене, а вказівний палець правої руки притиснутий до кінчика носа. Надзвичайно вродлива, мила, беззахисна дитина.

– Йому, сказав він, завжди тяжко від того, що заборонене. Це в нього закладено. – …виявився дуже спритним. Він перший дострибав у мішку до дверей спальні, єдиний доніс у ложці яйце до кухняних дверей і єдиний не розхлюпав ані краплі води з повної склянки, поки доніс її до дверей ванної.

Ідеальність Конрада:

– Треба мати співчуття до тварин!

– Солодощі ввечері, перед сном, дуже-дуже шкідливі

– Вчуся рахувати, — відповів хлопець. — Я ж бо завтра піду до школи. Тому хочу приготуватися як слід.

– Але ж треба все з’їсти, що покладено на стіл, а особливо те, що покладено на тарілку. – Він почав із натяків: мовляв, батьки повинні миритися між собою, так краще для дітей, і якщо батьки сваряться, то здебільшого винні обоє. А ще сказав, що всі люди різні й треба бути поблажливим до своїх ближніх.

–  Крім того, Конрад знав, як треба писати кожне слово. І писав дуже гарно, вмів, читаючи вголос, правильно ставити наголос У реченні, не крутився на місці, ніколи не балакав і не їв на уроках, не жував гумки, дивився тільки на пані Штайнц і уважно слухав її.

Письменниця гіперболізує ідею чемної, такої любої батькам дитини аж до гротеску. Вона показує, що такий нібито бажаний для батьків «скарб» може бути хіба що результатом технічного винаходу. Конрад знає, що варто, можна і потрібно робити хлопчикові його віку, а його новоспечена мамуся пані Бартолотті – курить і лається, мов швець, усіляко балує його та, схоже, не має жодного уявлення про педагогіку. Проте при всіх її дивацтвах і кумедних рисах, вона справді може дати і дає те, що потрібно кожній дитині: щиру любов.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/konrad-abo-ditina-z-blyashanki-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua