Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.

Джон Донн народився 12 лютого 1572 року в католицькій родині. Виховувався у дусі католицизму. Вчився в Оксфордському й Кембриджському університетах, але ані там, ані там не отримав диплома: в протестантській Англії діяли обмеження, введені для католиків. Як усіх молодих, його приваблював світ і подорожі. Є свідчення, що Донн подорожував Іспанією і дістався Італії. Потім повернувся в Англію, де влаштувався на роботу секретарем у впливового придворного, сера Томаса Еджертона, лорда-охоронця Великої печатки. Закохавшись у племінницю патрона, 17-річну Анну Мор, таємно і без дозволу родини узяв з нею шлюб. Коли Еджертон дізнався про це, то вигнав Донна і сприяв його арешту і ув'язненню. Звільнившись із в'язниці, Донн разом з Анною поселяється в маєтку її родичів у графстві Суррей. У цей же час поет, прагнучи поправити свій матеріальний стан, створює антикатолицький твір «Ignatius his Conclave». Джон Донн упродовж 10 років зазнавав безгрошів'я і злиднів.

Дослідники досі сперечаються, як означити добу, в яку жив і творив Донн. Кажуть про Пізнє Відродження в Англії, про бароко (твердження Йосипа Бродоського) і також маньєризм.
Схожа ситуація прослідковується і в літературі Англії на зламі 16-17 століть. Ранній Шекспір і Бен Джонсон (1573–1637) — це Відродження, Джон Донн (1572–1631) — маньєризм, хоча це люди однієї доби і майже одного покоління. Джон Донн молодший за Шекспіра лише на 8 років і майже одноліток Бена Джонсона.
У 1611 Донн створює «Анатомію світу», в 1612 — «Розвиток душі». Двічі (у 1601 і 1614) Донн стає депутатом парламенту. Його сім'я швидко зростає — протягом кількох років у Анни практично щорічно народжується по дитині. Джон Донн мав 12 дітей. У 1617 Анна помирає після чергових пологів, і з того часу тон творів Донна стає похмурим.

Однією з вершин творчості Джона Донна вважають цикл сонетів La Corona (біля 1607 – 1609 р.) і «Священні сонети». «Священні сонети» або «Доброчесні сонети» – це  19 сонетів, 16 з яких написані в 1609 – 1611 рр., останні 3 – після 1617 р. Тема цього циклу – усвідомлення людиною невідворотності смерті, подолання страху смерті і набуття нею безсмертя.

Сонет (італ.sonetto, від лат.sonus: звук) – ліричний твір твердої строфічної форми, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, тобто двох відкритих чи закритих катренів із перехресним римуванням і двох траверсів (терцетів) тернарного римування з основною схемою abab abab ccd eed, хоча можливі й інші варіанти: abab abab cde cde тощо. Французька форма сонета відрізняється від італійської тим, що в катренах кільцеве римування, а в терцетах три рими: абба абба ссд еед. Найбільшого поширення набула англійська форма сонета через спрощену схему, пов’язану зі збільшенням числа рим: абаб сдсд efef qq. За змістом сонет передбачав певний послідовний розвиток думки: теза – антитеза – синтез – розв’язка.

Природа сонета має унікальні особливості: цей жанр налічує значну кількість типологічних різновидів: класичний, вільний, неправильний, хвостатий, безголовий, напів сонети, перевернутий, кульгавий, рамковий, кострубатий, сонет з кодою, сонет з одним катреном, сонет-акровірш, сонет-байка, сонет-діалог тощо. Його експресивна структура здатна утворювати інші модифікації: «сонети-романи», повісті, драми, вінки сонетів.