Тема №3. Найвідоміші священні книги народів світу як вихідна основа світових релігій, етичних уявлень та мистецтва.

 

 

 

 

Тема №4  Веди як пам’ятка індоєвропейської словесності II–I тис. до н. е.(огляд). Космогонічні міфи Вед, образи ведійської міфології (боги, напівбоги, герої, ворожі сили, символи та ін.).   

Найбільш шанованими богами ведійського пантеону були ВарунаІндраАґні і Сома. Об'єктивне вивчення ведизму в чистому вигляді практично неможливе. Єдиним документом для вивчення ведійської релігії є ранні частини Вед. Чіткої ієрархії богів також не існує.

  • Аґні — бог вогню, що доставляв жертву небесним богам. У силу важливості для ритуалів, займав центральне місце в ведійських гімнах. Вогненні жертвопринесення (Хома, аґні-хотра та ін.) відігравали ключову роль у ведійської релігії.
  • Індра — бог-воїн. Важливе місце в Ріґведі займає мотив космічного подвигу Індри — вбивства змія Врітри, «що скував води».
  • Вішну — помічник Індри, який зробив «три кроки», що зміцнили світобудову. (Бгаґавата-пурана (Шрімад-Бгаґаватам) інакше представляє історію про три кроки Вамани (втілення Вішну))
  • Пуруша — гігантський першочоловік. Пуруша був принесений в жертву богами давнини (садг'ями), а з частин його тіла було створено Всесвіт (див. Пуруша-сукта). Тому основа ведійського культу — жертвопринесення, що супроводжувалися складним ритуалом, який виконувався брахманами.
  • Варуна — бог нижнього світу і правосуддя, караючий за гріхи.
  • Мітра — брат Варуни, сонячний бог договору та дружелюбності.
  • Сома — божество, рівне Аґні. Бог-напій, приготований з соку рослини. Подібний п'янкий напій возливають у вогонь в ході жертвопринесення.
  • Яма (дева) — сонячний бог смерті. Перший померлий чоловік, що проклав шлях у царство мертвих і став його царем. Мешкає в оселі зі світла, куди після смерті потрапляють праведники і самі стають богами[2]. Як наслідок, у ведизмі значне поширення отримав культ предків, пітарів.

 

 

 

 

 

 

 

Тема №5.  Біблія як основа двох релігій – юдейської та християнської, їїзв’язок Біблії з історією і міфологією.

Структура Біблії.

 

 

 Опрацювати підручник ст. 18- 23

 

 «Той, хто не знає головних сюжетів Біблії, ніколи не зустрічався з розповідями про праведників і пророків, схожий на людину, позбавлену зору. Одна справа чути про сонце, зовсім інша — бачити сонячні промені».

 

Микола Письменний

Григорій Сковорода назвав Біблію своєю “возлюбленою невъстою”, підкресливши, що саме в духовному “шлюбі” з Книгою книг і народилися найкращі його твори.  

 

Біблія -  стародавня пам"ятка писемності, що впливає на духовний, моральний, культурний розвиток, змушує замислитися над різними питаннями буття. Адже 

Біблія несе  людям повідомлення від Бога - його "слово"

 

  

 

 

Єва́нгеліє (середн. р.),[1] або Єва́нгелія (жін. р.),[2] (від грец. εύαγγέλιον — гарна звістка, добра новина) —

1) Ранньохристиянські твори, що оповідають про земне життя засновника християнства Ісуса Христа.

2) У своєму первинному значенні «Євангеліє» означає «добру новину» для усього людства, пов'язану зі спасінням через розп'яття та воскресіння Ісуса Христа, котрий відкупив людей від рабства гріха та вічної смерті.

ОСТРОМИРОВЕ ЄВАНГЕЛІЄ 

                                       1056-1057 р.р.

одна з найвидатніших пам'яток старослов'янського письменства 

переписане в Києві у 1056–1057 роках із староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який в написі книги названий родичем князя Ізяслава Ярославича

 

У пам'ятці зафіксовано типові риси української мови

 

                ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ                                                               1581р.

— перший повний переклад Біблії (як Новий Завіт так і Старий Завіт) церковнослов'янською мовою. Переклад здійснено гуртком учених при Острозькій школі та видано в Острозі 1580-1581 року заходами князя Костянтин-Василя Острозького. Надрукована друкарем Іваном Федоровичем, на папері з філігранями Буської папірні і містить 628 аркушів, з численними заставками, кінцівками та ініціалами.

 

 Діонісій Раллі Палеолог за вказівкою папи Григорія XIII близько 1578—1579 рр. привіз з Рима до Острога список Біблії

       Редакційно-перекладацька робота над О. Б. свідчить про високу мовну культуру в Україні

ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ  ЄВАНГЕЛІЄ

                 1556-1561 р.р.

 

 

 

Перший відомий на сьогодні й збережений переклад біблійних текстів українською мовою здійснено у 1556—1561 рр. Це — Пересопницьке Євангеліє.

 

 

Перший повний переклад Святого Письма з мов оригіналу розпочав 1860 Пантелеймон Куліш, разом із Іваном Пулюєм (останньому належить переклад Псалтиря). Старий Завіт було перекладено ними з єврейської, а Новий Завіт — за грецьким текстом: Novum Testamentum Graece, Coloniae Agrippinae 1866, typis W.Hassel. Після загибелі в пожежі першої редакції перекладу Біблії справу перекладу ними було відновлено, а після смерті П. Куліша завершити допоміг Іван Нечуй-Левицький, який переклав Книгу Рути, 1-шу та 2-гу Книги Паралипоменон, Книги Езри, Неємії, Естери та Пророка Даниїла. Переклад вийшов у світ у січні 1904. Другий повний переклад Біблії з мов оригіналу належить митрополитові Іларіону (Іванові Огієнку). В початковій редакції переклад 4 Євангелій він виконав, проживаючи в Галичині (1922—1926): у місті Винники (нині підпорядковане Львівській міськраді) та у Львові. Старий Завіт перекладено з гебрейського тексту Biblia Hebraica, а Новий — за грецьким текстом Novum Testamentum Graece за редакцією Ебергарда Нестлє. Повний переклад Біблії завершено влітку 1940 (опубліковано у червні 1962) Третій переклад належить греко-католикові Іванові Хоменку, а четвертий — Рафаїлові Турконяку. Інші чотири переклади з восьми повних перекладів Біблії українською виконані не з мов оригіналу.

1.Пам"ятка юдейського і християнського народів

 

- ІУДЕї́Ї (ЮДЕЇ), Спочатку мешканці Іудеї, пізніше — євреї

«Християнин – це особа, яка вірить в Ісуса Христа, або в релігію, основану на вченні Ісуса»

Зібрання книг історико-літературного та релігійного змісту

 

2.БІБЛІЯ (грец. τά βιβιλία, βιβλία, «вівлія» тобто «збірка книг»; також через місто Бібл, куди завозили папірус), або Святе́ Письмо́Свяще́нне Писа́ння — сукупність текстів різних епох і авторів, яка сприймається всіма християнськими конфесіями як Священне Писання.

 Найпостійніша ж назва — Біблія — утвердилась серед християн з IV ст. Вперше назвав її так Іоанн Златоуст, константинопольський патріарх. 

"

3 .Коли була написана Біблія?

 

Біблію почали писати в 1513 р.до н. е., а закінчили більше 1 600 р., приблизно  в 98 р. н.е 

 

 створювалися книги Біблії у XII ст. до н.е. — II ст. н.е.

 Старий Заповіт  писали протягом ХІІ- ІІст. до н.е 

Новий Заповіт - др. пол. І ст. н.е- поч. ІІ ст н.е

 

датуються епохою еллінізму (II—I століття до н. е.)».

 

ІІ ст. н.е.

 

Мова Святого письма... (Давньоєврейська, арамейська, грецька)

4.Хто написав Біблію? Автор Біблії - Бог. Але він використав близько 40 чоловіків, щоб записати її. Серед них Мойсей, цар Давид, Матвій, Марк, Лука та Іван a. Бог давав цим людям інформацію, щоб вони записали його думки (2 Тимофія 3:1
 

5. Книга  книг"- узагальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освячені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення"

 

 

 

 

 

 

 

 

С.Р.

 

Канонічний - Узаконений церквою як святе письмо;  входить до складу канону

Старий Завіт є першою частиною Священного Писання та складається із 39-ти книг. Перші 5 написані пророком Мойсеєм і мають назву «Тора». У них описана історія єврейського народу. Далі у Старому Завіті ідуть історичні, повчальні, поетичні книги, а особливу увагу привертають Книги пророків та Книга Псалмів.

Друга частина Біблії – Новий Завіт – включає 27 книг. З’явилися вони вже після Різдва Христового, і написані вони учнями самого Ісуса Христа. Сюди, зокрема, входять чотири Євангелія – від Іоана, Луки, Матвія та Марка.

 

 

ВИСНОВОК

ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ!

 

НАВІЩО НАМ ЧИТАТИ БІБЛІЮ?

 

 ЧИТ. СТ.18-19

 

 

 

 

 Тема №6  Біблія. Старий  Заповіт(Створення світу. Каїн і Авель. 10 заповідей).

Ключові ідеї та образи Старого  Заповіту, морально-філософський зміст його сюжетів і образів.

 

 

 

 

1. Як на вашу думку, через що Біблію вважають джерелом, за допомогою якого можна дослідити і вивчити власний духовний світ людини.

 

2. Висловіть власний погляд стосовно того, яке виховне значення має  Книга Книг для кожної сучасної людини. Наведіть приклади з життя, творів художньої літератури.

 

 

СЛОВНИКОВА РОБОТА

 

 

ØБіблія – книги.

ØЗаповіт – Союз, угода Бога з людьми

ØІсус – спаситель.

ØХристос – месія.

  

 

ØЄвангеліє – блага звістка, яка пов"язана із спасінням через постать Христа

 

  • Старий Заповіт – священна книга євреїв, їх історія. Він складений в стародавній середземноморській державі Іудеї давньоєврейською та арамейською мовами. Іудеї називали його Танах.
  • Заповіт- союз Бога з єврейським народом.

 

  • Складові Старого Заповіту

 

 а) П`ятикнижжя Мойсеєве:

- Буття ( Створення світу,перші люди, гріхопадіння, Всесвітній потоп, виникнення єврейського народу)

- Вихід ( Життєвий шлях пророка Мйсея, 10 Єгипетських кар, вихід  їзраїльтян з Єгипту,10 Божих Заповідей)

- Левіт ( закони, релігійні  ритуали)

- Числа ( сорокарічні поневіряння євреїв пустелею

-  Повторення Закону  ( предсмертні пророцтва й настанови Мойсея ізраїльтянам

 

-  Книги історичні/12 (  викладено  священну історію єврейського народу

-  Книги повчально-поетичні /5 ( Книга Йова, Книга Псалмів, Приповісті Соломона, Пісня над Піснями, Книга Екклезіаста)

 -  Книги пророчі./ 4 пророків Ісаї,Єремії,Єзекиїла, Даниїла. Вваажалося, що ці люди наділені даром чути Бога.

 

 

ДОМАШНЯ РОБОТА

ВМІТИ ПОЯСНИТИ БОЖІ ЗАПОВІДІ

 чит. "КАЇН І АВЕЛЬ" інші притчи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СТАРИЙ ЗАПОВІТ

Пояснення афористичних висловів із Біблії, які зустрічаються в українській мові.

«Кость від кості», «плоть від плоті» - кровна або духовна близькість.       

«У поті чола» - здобувати щось тяжкою працею, з великими труднощами.

«Втрачений рай» - безповоротна втрата чогось дорогого для людини.     

Каїнова печать – тавро злочину.

«Брат піднявся на брата» - сімейна або соціальна ворожнеча. 

«Після нас хоч потоп…» - байдуже ставлення до майбутнього

Робота з текстами Старого Заповіту.

          Переказ учнями біблійної історії «Створення світу». 

Бесіда за питаннями:

-     -    Чому Бог розпочав свою діяльність з розподілу неба і землі?

-     -    Для чого Господу потрібно було світило? Що воно символізувало?

-     -    Яким чином світло розподілялося на «День» і «Ніч»?

-    -     З якого часу на землі розпочалося життя?

-    -     Як ви вважаєте, на що сподівався Господь, створюючи світ?

-      -   Чому спочатку на землі з’явилися вода, рослини і тваринний світ, а потім люди?

 -  Чи все, на ваш погляд, було вдалим у діях Бога?

Проблемне запитання:

         Бог створив світ ідеальним, досконалим, гармонійним. Але світ, в якому живемо ми, далекий від досконалості. Як ви думаєте, чому? .

 

         Давайте підтвердимо свої відповіді уривками з Біблії!  Зверніть увагу, що Біблія поділена на розділи, які позначені великими цифрами, а розділи складаються з віршів, які також пронумеровані. Якщо ви зустріли скорочення 1 М. 1. 26, це означає, що вам треба прочитати у першій книзі Мойсеєвій розділ 1, вірш 26:  «І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим…».

Гріх, як намальоване яблуко: такий же красивий, апетитний, звабливий. Зверніть увагу на його начиння: брехня, братовбивство, непослух … Чи варто із-за миттєвої насолоди і забаганки втрачати власну гідність і довіру до себе?

 

         - За якими заповідями живете особисто ви?    

“Каїн і Авель” легенда

 

 

Після вигнання з раю у Адама і Єви почали народжуватися діти: сини і дочки (Див.: Бут. 4, 1–2; 5, 4). Першого сина вони назвали Каїном, а другого Авелем. Каїн обробляв землю, а Авель пас отари. Одного разу вони приносили жертву Богу: Каїн – плоди землі, а Авель – від первородних своєї отари. Авель був добрим і лагідним, він приносив жертву від чистого серця, з любов`ю і вірою в обітованого Спасителя, з молитвою про помилування і надією на милість Божу; і Бог прийняв жертву Авеля, – вважається, що дим від неї пішов до неба. Каїн же за натурою був злим і жорстоким, він приносив жертву тільки з необхідності, за звичаєм, без любові і страху Божого. Господь не прийняв його жертви; це, як гадають, було видно з того, що дим від його жертви стелився по землі. Після цього Каїн став заздрити своєму братові, покликав Авеля в поле і вбив його. Бог звернувся до Каїна, бажаючи, щоб він покаявся, і запитав його: “Де брат твій Авель?” Каїн зухвало відповів: “Не знаю; хіба я сторож братові моєму?” Тоді Бог сказав йому: “Що ти вчинив? Голос крові брата твого волає до Мене від землі. За це ти будеш проклятий і поневірятимешся по землі”. І Каїн, який мучився докорами совісті, з дружиною втік від своїх батьків в інший край. Життя людини є дар Божий, тому людина не має права ні сама позбавлятися його, ні відбирати його в іншого. Позбавлення життя ближнього називається вбивством, а позбавлення самого себе життя називається самовбивством або самогубством і є найтяжчим гріхом. Замість вбитого Авеля Бог дав Адаму і Єві третього сина – благочестивого Сифа, а згодом і ще багатьох інших дітей. Адам і Єва довго жили на землі. Адам прожив 930 років. Багато горя і страждань зазнали вони, щиро розкаялися у своєму гріху і твердо увірували в обіцяного Спасителя. Віра ця спасла їх, вони перебувають тепер у соборі святих праотців.

Чого можна навчитися з цієї історії?

 

- Коли щось робиться не так, як ми хочемо, ми можемо розізлитися. Але якщо гнів і далі посилюється або хтось попереджає нас про це, слід одразу заспокоїтись, поки ми нічого не накоїли.

 

 

 

Авель був добрим і лагідним, він приносив жертву від чистого серця, з любов`ю і вірою в обітованого Спасителя, з молитвою про помилування і надією на милість Божу; і Бог прийняв жертву Авеля, – вважається, що дим від неї пішов до неба.  Каїн же за натурою був злим і жорстоким, він приносив жертву тільки з необхідності, за звичаєм, без любові і страху Божого. Господь не прийняв його жертви

 

 

 

За це Бог прокляв Каїна і прирік на вічне поневіряння. А щоб його самого не торкнулася кара (вбивство), Бог зазначив його особливим знаком.

 

У народі цей знак прозвали «каїновою печаткою». В даний час цей вислів вживається в переносному сенсі як ознака чогось порочного.

 

 

 

ТЕМА №7    Новий Заповіт. Ключові ідеї  Нового Заповіту, морально-філософський зміст його сюжетів і образів

 

 «Той, хто не знає головних сюжетів Біблії, ніколи не зустрічався з розповідями про праведників і пророків, схожий на людину, позбавлену зору. Одна справа чути про сонце, зовсім інша — бачити сонячні промені».

 

Микола Письменний

 

 

 

СЛОВНИКОВА РОБОТА

Проповідь — жанр церковної ораторської прози — повчальний твір, у якому викладаються світоглядні моральні принципи релігійного, зокрема християнського, вчення. Проповідь відзначається різноманітністю художніх засобів (алегорії, порівняння, символічні образи), урочистим емоційним забарвленням. 

 

Псалми – жанр релігійної лірики, богохвалебні пісні, пісне співи, які виконують у супроводі музичного інструмента.

150 стародавніх псалмів об’єднує одна з книг Старого Завіту – Псалтир (від «псалтеріону» - струнного інструмента, схожого на гуслі).

 

Пророк – людина, яка має здатність від Бога передбачати майбутні події і сповіщати про них іншим людям. 

Христос - Месія, Помазаник, Спаситель

 

 

  • Новий Заповіт – Священна книга  християн. Частина Біблії, написана християнськими святими  давньогрецькою мовою. 
  • СОЮЗ БОГА З ЛЮДСТВОМ ЧЕРЕЗ іСУСА ХРИСТА

Угода Бога з людиною є в тому, щоб людина прийняла в своє серце Христа ( його вчення, ідеї,заповіді), як свого власного Рятівника.( Його ідеї, заповіді, вчення і жила  за  тим вченням, яке проповідував Ісус.)

 

  •   Головне завдання  цих релігійних повчальних книг , які є складовими Нового Заповіту, є подання віруючим основ християнства.

Сформувався з 45 до 140 р. н.е

 

  • Складові Нового Заповіту:                                                                       книги історичні: 4 Євангелія (життя, смерть та воскресіння Ісуса Христа): від Марка, від Луки, від Матфія, від Іоанна; Діяння апостолів                                                                                                                          -  послання апостолів ( Послання апостола Павла; Соборні послання)                                                                                                                              - пророча книга («Об’явлення Іоанна Богослова»)

 

 

 

 Новий Заповіт – це оновлений союз Бога і людини, який полягає в тому, що Бог подарував людству Божественного Спасителя, Свого Сина Ісуса Христа.

 

 

 

ЄВАНГЕЛІЄ-  Головна частина Нового Завіту

Автори мали донести до людей благу звістку, що Христос - це месія, на котрого всі чекали, саме Він " Божий обранець, відмічений Божою печаткою, помазанням" Він несе спасіння всім,хто вірує в Нього.

 

1.Євангеліє - Ранньохристиянські твори, що оповідають про земне життя засновника християнства Ісуса Христа. 

 

2.У своєму первинному значенні «Євангеліє» означає «добру новину» для усього людства, пов'язану зі спасінням через розп'яття та воскресіння Ісуса Христа, котрий відкупив людей від рабства гріха та вічної смерті. .

 

3.Скільки Єванглій налічує Бібілія? Євангеліє у християнстві — головна частина Нового Заповіту, який, в свою чергу, є частиною Біблії.

 

Євангеліє містить розповіді про Ісуса Христа, його життя, вчення, смерть і воскресіння. Християнською церквою канонізовано (оголошено священними і включено до Нового заповіту) чотири Євангелії:

Євангелія від Матвія

Євангелія від Марка

Євангелія від Луки

Євангелія від Івана

 

 

Євангелія поділяються на канонічні (їх 4), тобто включені до складу Нового Заповіту, та апокрифічні (є 57 апокрифічних Євангелій) — ті, що не увійшли до канону. Канонічні книги Святого Письма – біблійні книги, освячені та узаконені церквою. Апокрифи – не канонізовані варіанти біблійних книг.

 

 

 

 

 

Важлива думка християнського вчення — любов до людини. («Нагірна проповідь» Христа.)

 Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,

не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,

не радіє з неправди, але тішиться правдою,

усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!

Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.

Гімн про любов: любов понад усе!

1. Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любови не маю, – то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!

2. І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю,– то я ніщо!

3. І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю,– то пожитку не матиму жадного!

4. Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,

5. не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,

6. не радіє з неправди, але тішиться правдою,

7. усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!

8. Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують,– та припиняться, хоч мови існують,– замовкнуть, хоч існує знання,– та скасується.

(Перше послання ап. Павла до Коринфян)

 

- Слово «любов» у Біблії асоціюється з іменем Ісуса Христа, бо сааме він був проповідником нової віри – християнства, яка вже не закликала: «Око за око, зуб за зуб»,– а вчила любити ближнього свого як самого себе і прощати тим, хто ображає вас.

ПРИТЧА ПРО СІЯЧА

Ось вийшов сіяч, щоб посіяти своє зерно. І як сіяв, упало одне край дороги. Там воно було витоптане, а птахи небесні його повидзьобували. Інше ж упало на ґрунт кам'янистий і, зійшовши, засохло без вологи. Ще інше упало під терен, який виріс і заглушив паросток.

Одне ж упало на добру землю, а зійшовши, вродило стократно. Це сказавши, закликав: "Хто має вуха, щоб слухати,— нехай слухає!"

Запитали ж учні Господа, що значить ця притча. А він відказав своїм учням, що їм дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим ці таємниці розкриваються у притчах.

А притча ця означає ось що. Зерно — Боже Слово. А ті, хто край дороги,— люди, які слухають, а потім приходить диявол і забирає слова з їхнього серця, щоб не вірили вони й не спасалися. А що на кам'янистому грунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; а кореня не мають вони, вірують дочасно,— і за час випробування відпадають. А що впало між терен,— це ті, хто слухає слово, але, перебуваючи в постійних клопотах за багатство, життєві розкоші,— і плоду вони не дають. Те ж, що на добрій землі,— це люди, що почули слово й бережуть його в щирому й доброму серці,— і плід приносять вони в терпеливості.

 

  1. ПРИТЧА ПРО СІЯЧА»  занотувати   АНАЛІЗ ТВОРУ
  2. Тема: розповідь Ісуса про значимість для людини місця, куди вона посіє зерно
  3.  Ідея: возвеличення людської чуйності, доброти, прагнення безкорисливо надати допомогу тому, хто її потребує; ролі слова — зерна, яке потрапляє у різне середовище.
  4.  Основна думка: зерно, яке впало на кам’янистий ґрунт,— це про людину, що чує Слово і відразу ж з радістю приймає його, але оскільки в цього зерна нема глибоких коренів, воно довго не проживе; зерна, що впало в тернину,— це про людину, яка чує Слово, та турботи цього віку та омана багатства заглушають його, і зерно не приносить плоду; зерно ж, яке впало на добрий ґрунт,— це про людину, яка чує Слово і розуміє його, така людина приносить врожай в сто, в шістдесят або в тридцять раз більше посіяного.

.  

Композиція.

Експозиція: зустріч Ісуса з великою кількістю людей.

Зав’язка: розповідь Бога про значимість ґрунту, куди потрапить зерно, кинуте землеробом.

Кульмінація: «Коли хто-небудь чує вістку про Царство і не розуміє її, то приходить лукавий та викрадає те, що було посіяне в серці».

Розв’язка: зерно — слово, яке повинно потрапити на добрий ґрунт, принесе багатий врожай.

 

 

. Робота над змістом притчі. Бесіда за питаннями:

·         Від чого залежить урожай?

·         Яким повинен бути ґрунт для зерна, щоб отримати гарний результат?

·         Як ви розумієте фразу Ісуса: «Зерно — Слово»?

·          Хто у творі є сіячем? Якими якостями він наділений?

·          Про що свідчить прагнення людей поспілкуватися з Ісусом?

·         Чому зерна, які потрапили в добрий ґрунт, принесли «плід одні в стократ, другі в шістдесят, інші ж в тридцять»?

·         Що мав на увазі Ісус, висловлюючись: «В кого є, тому буде дано ще. У кого ж нема, в того відніметься й те, що є»? Відповідь обґрунтуйте.

·          За що Бог нарікає народові? («Бо затверділо серце народу цього, й вони вухами туго чують, і очі свої заплющили, щоб не бачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти серцем...»)

·         

·          Чого навчає вас цей твір?

ПРИТЧА ПРО БЛУДНОГО СИНА

Один з двох синів попросив у батька віддати йому половину майна. Батько виконав прохання, розділивши між синами те, що мав.

Минуло небагато днів і він, забравши з собою все що отримав, відправився в далекі країни. Жив, не тужив і проциндрив свою спадщину.

Після того, як у нього закінчилися гроші, і країні настав голод. У нього з’явилася необхідність у пошуках їжі і даху над головою. Влаштувався, молодший син, доглядати за свинями і пасти їх. Настільки він потребував, що був радий юшки цих домашніх тварин, але йому не можна було брати цей корм.

Замислюючись над тим, що відбувається, він зрозумів, що раби батька краще їдять. Піду і вимолю прощення у батька свого, і наймусь до нього працівники. Так він і зробив.

Ще на далекій відстані побачив його батько, пошкодував і пробачив його. Обняв свого блудного сина, розцілував його.

– Отче! Гріх мій великий і я недостойний бути твоїм сином! – вимовив він – Влаштуй мене на роботу до слугам твоїм!

Батько наказав одягти сина в кращі одягу та взути, Приведіть щільного теляти і будемо радіти, так як мій син воскрес із мертвих. І пішло веселощі. Старший брат цілий день працював на полі, підходячи до будинку, він запитав у слуг: «Від чого всі гуляють? І йому не сподобалося, що батько взяв молодшого брата. Він стояв і не хотів переступати поріг отчого дому.

– Стільки років я працюю у тебе і ні разу не послухався тебе, а ти не дав і козеняти, щоб погуляти зі своїми друзями.

Але, батько вийшов і кликав старшого сина.

– Сину! Ти нерозлучно живеш зі мною, і все моє – твоє, а треба радіти, що молодший брат пропав і знайшовся. Помер і воскрес!

Притча вчить: Ведучи грішний спосіб життя, людина губить душу і всі дари (здібності, здоров’я, життя), відпущені Батьком нашим. Господь – наш Батько радіє з Ангелами покаяння грішників, що проходить покірливо і з надією.

  1. «ПРИТЧА ПРО БЛУДНОГО СИНА».
  2.  занотувати   АНАЛІЗ ТВОРУ
  3. Тема: розповідь про блукання меншого сина по світу, в результаті якого він зазнав багато поневірянь і бідності
  4. .  Ідея: засудження марнотратства, хвалькуватості, невміння раціонально користуватися власним майном.  Основна думка: сприйми свою помилку, покайся, попроси вибачення — і ти отримаєш прощення («Так, ти винен, але не повернувся, покаявся»).

 

  1. ХАРАКТЕРИСТИКА БЛУДНОГО СИНА Багатий,непосидючий,допитливий «…молодий і недосвідчений»; «…і найкращий, і наймудріший, і співає краще за всіх, і танцює»; «…дурний я, дурний»; «…грошей у мене немає»; «Не вміє шити, куховарити, теслярувати»; «І залишився… у пана свинопасом» «Такий він став блідий і виснажливий». «…пішов… без шапки, босий, шукати якогось заробітку»; «Так, ти винен, але ж ти повернувся, покаявся»
  2. ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО ТВОРУ.  Сюжет про блудного сина користувався великою популярністю серед художників голландської школи живопису. Один із яскравих прикладів — картина Рембрандта «Повернення блудного сина»; з італійських художників цей сюжет зустрічається у Сальвадора Роза, з українських — у Тараса Шевченка. У творах художньої літератури мотив повернення блудного сина нерідко набуває філософського змісту і трактується як повернення людської душі до предковічних істин, до витоків.

 

Притча про загублену вівцю й загублену драхму

1. Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його.

2. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: «Приймає Він грішників та з ними їсть».

3. А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:

4. «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?

5. А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє.

6. І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену».

7. Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!..

8. Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде?

9. А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: «Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!»

 

10. Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголів за одного грішника, який кається.

 

 

 

 

 

 

НОВИЙ ЗАПОВІТ

 

1.УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ

 

 

  • Історія виникнення Нового Завіту.

На рубежі старого і нового літочислення наймогутнішою державою Середземномор’я був Рим. Часи були важкі, скрізь на завойованих землях стояли римські гарнізони і правили намісники імператора. У далекій римській провінції Іудеї, де намісником був Понтій Пілат, проповідував нове вчення Ісус

 

 Він учив, що Бог розгнівався на людей і невдовзі покарає їх смертю, проте дасть їм вічне життя на тому світі, але не всім, а тим, хто визнає нові заповіді. Ці заповіді вимагали від людини милосердя, доброти і порядності: не вбивати, не красти, не заздрити, не свідчити неправдиво на ближнього, не чинити перелюбу.

 

Не всі іудеї захотіли прийняти нове вчення, бо в їхній священній книзі Танах про це не було мови. Тому іудеї не вступилися за Ісуса, коли римляни його заарештували за проповіді. Ісуса розп’яли у передмісті Єрусалима на горі Голгофі.

"У п’ятницю ранком група римських солдатів привела молодого Чоловіка на пагорб поблизу Єрусалима. Євреї називали цей пагорб Голгофа, тому що своєю формою він нагадує череп (сьогодні ми б його назвали Лобне місце). Це було місце страти — там виконували смертні вироки. Цього Чоловіка привели, щоб розіпнути. Йому було трохи більше тридцяти років. Його та воїнів супроводжував розлючений натовп — люди з перекошеними від ненависті обличчями. Вони вигукували, глузували й проклинали. Поза всяким сумнівом, вони жадали крові — Його крові."

 

 

      За що Його розіп’яли ? (За те, що Він любив. Любив друзів і рідних, далеких і близьких, любив навіть цю розлючену юрбу. На Голгофі )

«…Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові…» (Еф. 5:2).

 

 

Ісус мужньо прийняв смерть: Зраджений своїм апостолом Юдою, помер через розп'яття задля спокути гріхів та спасіння людства, воскрес із мертвих і вознісся на небеса. .

. Невдовзі почала поширюватися віра, що в образі Ісуса сам Бог відвідав землю. А вчення Ісуса про любов і милосердя, його слова про покарання всіх злих поступово розповсюдилися по всій імперії Ісуса називали Христом або Месією («божественний»). Так склалася нова віра – християнська.

 

Все що написане в Біблії книзі сприймається на віру і не потребує ніяких доказів. В Біблії життя і вчення Ісуса Христа викладене в чотирьох канонічних Євангеліях – від Матвія, від Марка, від Луки та від Іоанна, які входять в Новий Заповіт. Крім цього основним постулатом віри є догмат про Святу Трійцю.

 

 За християнським вченням Ісус Христос є Месія, Спаситель та Відкупитель людства з ярма гріха. Бог-Син в Святій Трійці. Поєднання в особі Христа Божого й людського являє собою поєднання людської природи, Божої природи і Божої Особи. Розглядаючи Ісуса Христа як Сина Божого, Християнська церква, в той же час, вважає Ісуса рівним із Богом-Отцем. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“Заповіді Божі” пояснення 

 

Перша заповідь – Я Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, окрім Мене. Першою заповіддю бог закликає пізнати і шанувати Його як єдиного Бога, і нікого і нічого, окрім Нього. Святих ангелів і святих людей слід  шанувати, але не так, як Бога, а як слуг божих, котрі можуть приносити Богові наші молитви та просити за нас милості Вседержителя.  А тому і допомоги у Бога ми повинні просити через них.

Друга заповідь – Не роби кумира (ідола) і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді, під землею – не вклоняйся їм і не служи їм. Друга заповідь відгороджує людину від ідолопоклонства, що йде з первісних вірувань. Увесь давній світ не міг пройти до найбільшого одкровення, що Бог не має образу так само, як не може мати імені. Бог приходить до людини в різних зрозумілих обличчях, таких, як неопалимий кущ, янгел, що віщає від Бога. Нем Тільки моральним самовдосконаленням, внутрішньою роботою на шляху досягнення праведності може людина заслужити благодать божу. Люби Бога, будь праведний — це все, що потрібно… Просто і разом з тим, як свідчить історія, майже нездійсненно.

Третя заповідь – Не взивай імені Господа Бога твого надаремно. Заповідь ця забороняє називати ім’я Господа Бога в час розмови без благоговіння., розсіяно; божитися і клястися іменем бога. Господь Іісус Христос навчає нас завжди казати правду

Четверта заповідь – Пам’ятай день суботній , щоб святити його; шість днів працюй і виконай усі свої справи. А день сьомий  – субота  – для Господа Бога твого. Це означає, що один день у тижні людина повинна присвятити думам про Бога.  У цей день забороняється виконувати будь-яку роботу. Святкування суботи не виключає необхідності щодня молитися і думати про божественні таємниці, .  За переказом, Бог, закінчивши утворення світу за шість днів, на сьомий день відпочивав.

П’ята заповідь – Шануй батька твого і матір твою, щоб добре було тобі і довго жив на землі. Це означає шанобливо обходитися з ними, коритися їм, годувати їх і дбати про них під час хвороби і старості, а після їхньої смерті, так само. Як і за життя. Молитися про спасіння душ їхніх і вірно виконувати їхні заповіти.  До заповіді про шанування  батьків додано обіцяння благополуччя і довгого життя для того, щоб краще спонукати до дотримання такої заповіді, на якій стверджується лад по-перше, родинного, а по-друге  – суспільного життя.

Шоста заповідь – Не вбивай. Не кожне забирання життя є вбивством. Коли воно відбулось ненавмисне, коли вбивають неприятеля у війні за Вітчизну, або коли злочинця карають смертю. Однак, навіть у ненавмисному вбивстві людина потребує очищення. Найстрашнішим із законопорушник вбивств є самогубство. Вбивство самого себе ще більше суперечить природі, як когось. Подібного до себе. Наше життя не належить нам як власність, а лише Богу, який дав нам Його. Окрім тілесного вбивства є також духовне. Таким видом є спокуса, коли хтось розбещує ближнього або збиває на шлях невір’я та беззаконня, і цим наражає його душу смерть духовну. Вбивчою є навіть внутрішня ненависть до когось. Апостол Іоанн Богослов сказав у своєму посланні: «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб».

Сьома заповідь – Не чини перелюбу! Вона забороняє будь-яку плотську нечистоту.  Цього також стосуються різні ігри нескромні, непристойні пісні, читання  того, що згубно для душі.

Восьма заповідь – Не крадь. Особливо цією заповіддю забороняються такі гріхи, як грабіжництво, або віднімання чужої речі з насильством; крадіжка, або таємне викрадення речей; обман – привласнення чужого хитрістю; святотатство, тобто привласнення собі того, що належить Богові і Церкві.; хабарництво, дармоїдство, привласнення чужого в лихий спосіб. Усе, що ми маємо, належить Богові, а надлишок дається нам від Провидіння Божого для допомоги бідним.

 

Дев’ята заповідь – Не будь неправдивим свідком на ближнього твого. Забороняється всяка неправда і брехня, у всіх її видах. Не можна свідчити неправдиво у суді, а також корити інших, якщо навіть у них і справді є вади. Також забороняється обмова. Взагалі заповідь скерована проти марнослів’я. яке породжує осудження. Пусту балакучість та огидні глузування над ближнім. Десята заповідь – Не побажай жони приятеля твого, не побажай дому ближнього твого, ні поля його, ні слуги його, ні служниці його, ні вола його, ні осла його, ні всього, що є у ближнього твого. Заповідь забороняє бажання, що є противними любові до ближнього. Господні заповіді забороняють не тільки погані справи, але і погані думки. Коли у душі є погані бажання та помисли, то вона вже не є чистою перед Богом. До того ж, слід угамовувати в собі погані бажання і думки, бо саме із них потім, наче з насіння, народжуються погані вчинки.

 

Нова мораль, носієм якої уперше виступив Ісус Христос, стала наступною сходинкою у розвитку людства. Досягти цього абсолютного ідеалу неможливо, але в прагненні до нього й полягає сенс життя людини.

 

 

Ісус Христос (грец. Ἰησοῦς Χριστός; Ісус з Назарету; точно невідомо, між 7 до н.е. та 1 до н.е. — між 26 н.е. та 36 н.е.) Згідно християнської традиції (* 25 грудня 1 до н.е. Вифлеєм — †33 н.е. Єрусалим – на третій день воскрес) — центральна фігура у християнстві, більшість людей, які вважають себе християнами вірять, що це Бог, який втілився як людина, щоб дати всім людям Спасіння. Згідно мусульманського віровчення є одним з найбільших пророків. Ім’я Ісус походить з грецької мови Іесоус, що в свою чергу є транслітерацією з єврейської Єшуа, або Йошуа, або ще Єгошуа і означає «Яхве є спасінням», «Сущий є спасінням», «Життя є спасінням».

Ісус народився від Діви Марії, яка не знала чоловіка, від Духа Святого. З Марією одружився Йосип із царського роду Давида. Виявивши, що вона вагітна, хотів таємно відпустити (за законом Мойсея блуд карався побиттям камінням), але вночі йому явився ангел і сказав «… не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого» (Матвія 1:20). Йосип послухався. Месія Ісус народився в яслах у Вифлеємі, в Юдеї, як передвіщав пророк Михей (Мих 5:2), за часів правління юдейського царя Ірода і римського імператора Августа, що правив у 27 до н. е. — 14 рр. н. е.. Малюка назвали Ісусом, як заповідав ангел. Ісус до 30 років був на послуху батьків і жив разом з ними в Назареті у Галілеї, тому Його часто називають Ісус Назарянин.

.З цього часу почалося Його служіння. Він прийняв водне хрещення від Іоана Хрестителя і оселився в Капернаумі на березі Генісаретського озера, що у північній частині сучасної держави Ізраїль.

  • Відбув 40 днів у пості в пустелі, де був спокушуваний від диявола, але устояв.
  • Зібрав 12 учнів . Ці ж 12 апостолів розповсюдили Благу вість про Христа по землі (один з них Андрій проповідував в Скифії (теренах України).
  • Ісус Христос учив народ, зціляв хворих, виганяв бісів, воскресив Лазаря.

Нагірна Проповідь Ісуса Христа заклала основи християнського вчення з його двома найважливішими заповідями: любові Бога — і любові ближнього як самого себе. У Нагірній Проповіді Ісус закликав до прощення і любові ворогів: “Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує”. (Матвія 5:43-44). У Нагірній Проповіді Ісус теж промовив знамениті 9 Блаженств. (Матвія 5:1-12) Він також застерігав проти всякої зажерливості та лицемірства.

 

І.сус Христос воскрес на третій день. Євангеліст Матвій описує це так: “Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшли дві жінки-мироносиці (Марія Магдалина та інша Марія) побачити гріб. І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому. Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва. А янгол озвався й промовив жонам-мироносицям: Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп’ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес,

 

Християнство в Україні завжди було головною релігією. Протягом віків християнство, як вчення Бога живого, відігравало винятково важливе значення у багатьох країнах світу, зокрема в Україні. Підтвердженням цьому є багато документів. Так ще в універсалі часів Богдана Хмельницького читаємо наступні слова: «Одвічна мудрість, роздаючи шляхи загального співжиття, сама заборонила заподіювати лихо тим, хто творить добро, коли наказала приймати прихильних дружнім серцем і привела для цього відповідне порівняння, що не годиться, щоб за рибу вужа, за хліб камінь та інші лихі речі мав одержувати той, хто творить добрі діла. Ще найвищий творець і правитель підсонячного світу навчав такої поведінки та закладав такі найпевніші правила взаємної щирості і приязні — добром віддавати за добро; тому жодному, створеному його ласкою, не годиться інакше поводитися зі своїм ближнім, якщо він бажає уникнути Божої кари і людського осуду за відхилення від спасенного шляху.»

ТЕМА № 8

 Коран – головна книга ісламу (огляд). Побудова Корану, охоплення в ньому різних сфер людського життя

 

ДОВІДКА!

Ісла́м (араб. الإسلام, буквально означає смирення, сумирність, упокорення Єдиному Богу і Його волі) — одна з найпоширеніших світових релігій, що сформувалася у 7-му столітті в Аравії. Засновником вважається пророк Магомет (570—632 рр.).

Іслам характеризують як монотеїстичну релігію, що має авраамічне коріння. Прихильників ісламу називають мусульманами. Наразі, загальна кількість вірян цієї релігії в світі коливається в межах від 1,1–1,8 мільярдів, що робить іслам другою за чисельністю релігією після християнства. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії й Африки. Характерною ознакою ісламу є його роль як соціального і культурного регулятора. У мусульманській громаді всі сторони життя людини і суспільства регламентовані релігією

 

  •     Іслам увібрав більше єврейських, ніж християнських догм та звичаїв. 
  •    У Корані  Аллах постає невидимим, проте всевидющим.
  • Коран  забороняє зображати Бога і пророків, замість зображення ликів святих правовірні мусульмани застосовують рослинний орнамент (арабески).                       
  • Проповіді читалися хафізами ("хранителями Корану")Проповіді Мухаммада звичайно запам'ятовувалися на слух. 
  • - Після смерті Мухаммада халіф Абу-Бакр ас-Сиддик (632–34) за порадою Омара (наступний халіф; 634–44) доручив колиш. секретареві пророка Зейду ібн-Табіту звести в єдиний текст усі пророцтва за всіма існуючими записами та усними переказами. Підготовлений звід отримав назву "ес-сохоф" і призначався для приватного користування Абу-Бакра . Решта мусульман продовжували читати Коран по пам'яті та власних записах, що спричинило появу його різних редакцій, передусім у плані правопису й мови. Повторне упорядкування тексту Корану:
  • - на глави (сури), і 650 р. підготував чотири примірники – для Медини, Куфи (нині м. Ель-Куфа), Басри (нині обидва в Іраку) і Дамаска (нині столиця Сирії). Ін. записи К. були знищені. Редакція Османа дійшла в незмінному вигляді до наших днів.

  

 1.Коран ( VII-VIII ст.. після Р.Х.; з арабської – «виразне читання») – священна книга ісламу і перша письменна пам’ятка арабської літератури;

  • зібрання проповідей, обрядових та юридичних настанов, заклинань молитв, повчальних притч
  • виголошених першим мусульманським монархом Мухаммедом (Магометом) у формі «пророчих одкровень» у Мецці та Медіні між 610 і 632 рр.Мухаммед започаткував іслам, одну із світових релігій
  • . Перші записи Корану зроблені 632 р.. уже після смерті Мухаммеда. Між 650 і 655 рр. за наказом халіфа Османа був створений канонічний текст (Османова редакція).
  • Структура:.Є дві частини (сури) Корану: 1) Мекканська; 2) Мединська Основний зміст – засудження поганства та проповідь єдиного бога – Аллаха. Згідно з Кораном, правовірні мусульмани повинні:Визнавати і промовляти істинність шахади (немає бога, крім Аллаха, і Мухаммед – посланець Аллаха)  Щодня п’ять разів молитися. Додержуватися посту в місяці рамадан. Вносити пожертвування до мечеті. Здійснювати щорічний хадж (паломництво в Мекку).

ПІДСУМОВУЄМО

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

ПЕРЕКЛАД

Поетичний текст Корану з арабської мови перекладався не один раз, проте знавці ісламу переконані, що передати духовність та божественну сутність записаних висловлювань іншими мовами не вдалося.

 

1.Першу частину Корану “Аль-Фатіху”(«Та, що відкриває книгу») всі мусульмани повинні знати напам’ять. Це як “Отче наш” у християн.

2.Коран складається з 114 глав, які називаються сурами (ряд каменів).

 

3.Кожна сура складається з окремих віршів – айтів (диво).

 

Сури, за місцем проголошення, поділяються па мекканські (86 сур) ранні та медінські (28 сур) – пізні.

 

Мекканські сури написані саджем – ритмічною та римованою прозою. Сури в Корані (крім першої) розміщені за розміром – від найбільшої до найменшої. Зв’язної оповіді в Корані немає, кожна сура є закінченим текстом.

 

Кожна сура Корану починається словами “В ім’я всемилостивого, всемилосердного Бога”. Традиційно Коран читають наспівно.

Магомет або Мухаммад, Мухамед, Мухаммед, Мохаммед, Мугаммед, Могаммад, Мугаммад, Могамед[1][2] (араб. محمد‎ — Muhāmmad, «той, кого хвалять») (нар. 570 — пом. 8 червня 632) — центральна фігура в ісламі, пророк, що започаткував релігію іслам. Вчені[хто?] вважають[джерело?] Магомета історичною особою, засновником перших громад мусульман, з його слів записано Коран.

Мусульмани вважають його останнім із пророків від часів монотеїзму, в тому сенсі, що, відповідно до слів, що містяться в Корані, і саме ним закінчується цикл одкровень монотеїстично-авраамічних часів в історії людства.

Магомет — основоположник ісламу, це зробило його визначальною історичною постаттю в світовій історії. Він також був політичним діячем, засновником і головою мусульманської громади (умми), яка в процесі його безпосереднього правління склала сильне і досить велике державне формування на Аравійському півострові. Власне саме за правління Магомета більшість арабів було об'єднано в одну державу.

 

 Ім'я Магомет означає «Возвеличуваний», «Гідний хвали». Повне ім'я Магомета включає імена всіх його відомих предків по прямій чоловічій лінії, починаючи від Адама, а також містить кунью на ім'я його сина Касима (це ім'я означає «який ділив»; за життя Магомета ніхто не міг називати свого сина Касімом, бо ця кунья була закріплена за Магометом). Повністю ім'я пророка Магомета виглядає так: Абу аль-Касім Мухаммад ібн 'Абд Аллах ібн Абд аль-Мутталіба ібн Хашим (ім'я Хашима — Амр) ібн Абд Манаф (ім'я Абд Манафа — аль-Мугіра) ібн Кусаййа ібн Кілаб ібн Мурра ібн Кааб ібн Луайя ібн Галіб ібн Фіхр ібн Малік ібн Ан-Надр ібн Кінана ібн Хузайма ібн Мудрік (ім'я Мудріка — Амір) ібн Ільяс ібн Мудар ібн Нізар ібн Мадді ібн Аднан ібн Адад (вимовляють також — Удад) ібн Мукаввім ібн Нахур ібн Тайра ібн Яруб ібн Яшджуб ібн Набіт ібн Ісмаїл ібн Ібрагім (Халіль ар-Рахман) ібн Таріх (це Азар) ібн Нахур ібн Саруг ібн Шаліх ібн Ірфхашад ібн Сам ібн Нух ібн Ламка ібн Матті Шалах ібн Ахнух (це, як стверджують, пророк Ідріс; він був першим з роду людського, якому даровано пророцтво і який писав тростинним пером) ібн Іард ібн Махлі ібн Кайнан ібн Іаніш ібн Шит ібн Адам

 

 

Місія Мухаммада почалася бл. 610.

Мухаммад народився природним чином і не був удостоєний чудотворення. віці шести років, після смерті батьків, став сиротою. Надалі виховувався у далеких родичів, а пізніше в домі свого діда, і змалку був знайомий з торгівлею.

Відповідно до легенди у віці 40 років, Магомет почав бачити видіння: звістку про те, що він є пророком Бога. Йому з'явився архангел Джабраїл, який потім у місяці Рамадані уві сні продиктував пророку текст Корану — священної книги мусульман.

У 613 році Магомет почав проповідувати, заохочував багатих допомагати бідним, закликав знищувати ідоли. В Мецці він не знайшов значної підтримки, а тільки нажив собі ворогів серед прихильників старих культів, що змусило його в 622 році разом з послідовниками вирушити до Медіни, де мусульманська громада поступово набирала силу. Саме тут сформувалися основні принципи релігійного вчення, ритуалу і організації громади. У Медіні побудовано першу мечеть, встановлено основні ритуали і обряди — правила молитви, посту та інші.

Послідовників Магомета спочатку було небагато, і протягом 13 років вони зазнавали ворожості з боку мекканських багатобожників. Щоб уникнути переслідувань, він відправив деяких зі своїх послідовників в Абіссінію в 615 році, перш ніж він і його послідовники мігрували з Мекки в Медину (тоді відому як Ятриб) пізніше в 622 році. Ця подія, Хіджра, знаменує собою початок ісламського календаря, також відомий як Календар Хіджри. У Медіні Магомет об'єднав племена відповідно до Конституції Медини. У грудні 629 року, після восьми років періодичних боїв із меканськими племенами, Магомет зібрав армію з 10 000 новонавернених мусульман і рушив на місто Мекку. Завоювання пройшло практично без опору і Магомет захопив місто з невеликим кровопролиттям. У 632 році, через кілька місяців після повернення з прощального паломництва, він захворів і помер. На момент його смерті більшість Аравійського півострова прийняла іслам.

 

Він намагався поширити іслам в Мецці, але його спроби були сприйняті переважно вороже. Зневірившись у жителях Мекки, переїхав 622 у м. Ясріб (Медину, нині місто в Саудівській Аравії) на запрошення тамтешніх послідовників. У Медині він продовжував свою місію до самої смерті (632).

 

Своє повчання Мухаммад ототожнював із повчанням Мойсея й Ісуса Христа

 

 

 

 

 

 

ОПРАЦЮЙТЕ МАТЕРІАЛ

І СКЛАДІТЬ МЕНТАЛЬНУ КАРТУ

ВЕЛИКА МЕТА ОСВІТИ-

ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ЗНАННЯ.

А Й ДІЇ"

Герберт Спенсер

"Світова література -

мистецтво само-

вираження

за допомогою слова "

Акутагова Рюноске


"Читають всі, але далеко не всі вміють читати"

                 Ф.Варан

"Коли з'єдналися любов

і майстерність,

можна чекати шедевра. "

Джон Рескін