Квинт Гора́ций Флакк, часто просто Гора́ций — (лат. Quintus Horatius Flaccus; 8 грудня 65 до н. е. — 27 листопада 8 до н. е.) — поет «золотого віку» римської літератури, разом з Вергілієм і Овідієм, один з найуславленіших авторів у всій світовій літературі.

•  в 44 до н.е., він познайомився з Марком Юнієм Брутом і приєднався до війська прихильників боротьби з Антонієм і Октавіаном. Після поразки при Филипах (42 до н.е.) , він повернувся додому в Італію, де, не маючи засобів до існування (його майно було конфісковано), був змушений вступити в колегію переписувачів.
• У 38 до н.е. Горацій познайомився з поетами Вергілієм і Луцієм Варіем, які представили молодого поета Меценату. Високо оцінивши художні дарування Горація, Меценат в 33 до н.е. подарував поету невелику садибу в Сабінських горах (поблизу суч. Тиволі), завдяки чому йому більше не треба було турбуватися про гроші. Все своє життя Горацій дорожив дружбою з Меценатом, присвятивши йому свою першу поетичну збірку "Сатири". Помер Горацій 27 листопада 8 до н.е. в Римі
• Поетичні твори Горація • "Еподи" з 17 віршів (40 - 30 до н.е.). Численні вірші збірки носять характер нападок і викривань і спрямовані проти різних негативних явищ суспільного життя. • "Сатири" - 18 сатир (35 - 33 до н.е.). "Сатири" зображують людські слабкості, пороки і мінливості долі.
• Оди" - 4 книги (30 - 13 до н.е.). Збірник ліричних віршів був присвячений повчальним, цивільним і релігійним темам • "Послання" - 2 книги (20 - 13 до н.е.). Збірник послань, кожне з яких адресоване конкретній особі; теми самовиховання, філософії життя. Третє послання 2-й книги відомо під назвою "Наука поезії".

(

Оди Горація[ред. | ред. код]

Горацієві «Оди» вирізняються художньою довершеністю та тематичним розмаїттям. Однією з перлин римської поезії є ода «До Манлія Торквата», присвячена римському ораторові, товаришеві поета. І хто б його знав зараз, якби не рядки Горація. Своєю філософічністю, якимось елегійним смутком ця поезія виходить за межі дружнього послання і зливається з традицією елегії у світовій літературі. Зокрема, тут талановито реалізовано наявний у багатьох наступних творах світової літератури паралелізм у зображенні циклів природи і людського життя:

Білі вже сніги. На луги повертається зелень,

Знов кучерявиться гай.

В красній обнові земля, і знову, спадаючи, води

В'ються в своїх берегах….

…Зиму змагає весна, її ж переборює літо

Й гине само, як лише

Осінь розсипле плоди, за нею — на сон лиш багата —

Вже пробігає зима.

Тоншає місяця серп і знов ясніє уповні.

Ми ж, коли канем туди,

Звідки Еней не вернувсь, де Анк, де Тулл можновладний, —

Порохом, тінню стаєм…

Природа оновлюється, зимову «смерть» замінює весняне «воскресіння», але люди, померши, уже не відроджуються, стають «порохом, тінню».

Далі поет висловлює думку, близьку до кредо епікурейців — «лови днину», «зривай день», «càrme diém»: «Рік, і година, та й мить, останок милої днини, / Радять: безсмертя не жди. / Хтозна, чи зводять боги до годин, що поминули, додати / Частку й наступного дня?…»

У першій книзі «Од» Горацій вже вживав цей вислів: «àpre dièm, guàm minimùm crèdula postero» (користуйся днем, і найменше вір у майбутнє"). Адже «…Коли вмреш і коли над тобою в усім своїм блиску / Мінос вершитиме суд — / Ні красномовство, ні рід, ні побожність велика, Торквате, / Сонця не верне тобі…» Це філософічний вірш, у якому знайшла відображення не лише художня майстерність, а й високий інтелект Горація.

Горацій пішов своїм шляхом у літературі, віддавши перевагу чіткому та вишуканому класичному стилю, спираючись — через голови своїх сучасників — на творчість давньогрецьких поетів: Архілоха, Алкея, Сапфо та ін. Показово, що, підбиваючи підсумок свого життя, Горацій особливо підкреслював як свою заслугу саме те, що дав друге життя еллінській ліриці латинською мовою.

Горацій «До Мельпомени» аналіз (паспорт)

Ця ода в оригіналі має назву “Exegi monumentum” (з лат. Я спорудив пам’ятник).

Автор – Квінт Горацій Флакк (Італія)

Жанр – ода

Ода – це вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими подіями, діяльністю історичних осіб

Тема – безсмертя мистецтва

Ідея – ствердження, що мистецтво вічне.

Основна думка –  слава поета вічна, бо його вірші будуть жити в наступних поколіннях

Художні засоби епітети: дощ уїдливий, гризький; в нестриманій сваволі; літ невпинний та ін.

Мельпомена – це муза трагедії. Але спочатку розумілася як муза пісні взагалі.

У вірші 16 рядків, він написаний малим асклепіадовим віршем.

В оді «До Мельпомени» поет упевнений, що є пам’ятники, яким не загрожують ні дощі, ні буревії. Вони — у пам’яті людей, адже йдеться про найкращих, найзнаменитіших діячів в історії людства. Вони — у поетичних рядках, що переживуть віки, бо написав їх талановитий поет.)

У вірші присутні автобіографічні відомості «Я — славний з убогого» — Горацій нагадує про своє «заплямоване» походження: адже він був сином колишнього раба.)

У вірші Горацій згадує про заслугу в галузі поетичного мистецтва. «Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські вірші» — це означає, що Горацій писав латиною, використовуючи віршові розміри, винайдені Сапфо, Архілохом, Алкеєм.)

«До Мельпомени» незвичайний вірш, автор зводить пам’ятник собі сам, не чекаючи, доки його увічнять у мармурі чи бронзі. Поет настільки упевнений у своєму таланті, що вважає себе гідним лаврового вінка Мельпомени.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/goratsiy-do-melpomeni-analiz

“Сумні елегії” Овідія аналіз

У чотирьох книгах віршів простежуються трагічні мотиви: розлука із сім’єю, туга за Батьківщиною, ненависть до чужини, прохання про милосердя, прославляння поезії як єдиної опори в тяжкому житті.

Тема – трагедія вигнання і сум за батьківщиною

Ідея – уславлення любові до батьківщини

Ліричний герой скаржиться на долю, мріє про повернення на батьківщину. Настрій  елегії сумний,  відчувається  розпач  героя.  Адже  в  ній розповідається про вигнанця, котрий живе між чужинцями.

Художні засоби “Сумні елегії”

епітети: дальня країна, тепле повітря, хвилі плинні, море безкрає,

порівняння: земля стає біла, мов мармур; суда, мов мармуром, стиснуті льодом; необроблена, мов пустка, земля

метафори (Істр хвилями плинними запобігає війні; Борей, сніги заважають нам жити; небо тремтяче, і   те ніби гнобить людей; отруту страшну бистре залізо несе

Елегія закінчується розпачливим наріканням на долю,  яку, на жаль, не можна змінити. Автор пише: «Горе моє! Не заходь жоден щасливий  сюди. Адже так широко світ розіслався безмежно великий, Нащо ж на муки мені край  цей відкрито сумний».

Елегія  Овідія  дає чудовий етнографічний матеріал про життя людей на початку нашої ери.

«Метаморфози»  – поема давньоримського поета Публія Овідія Назона в 15 книгах, в якій розповідається про різні перетвореннях, що відбулися з часу створення світу, відповідно до грецької і римської мифологіям. Всього їх налічують 199. Поема була написана Овідієм в Римі між 2 (рік посилання Юлії Старшій) і 8 (рік посилання самого Овідія) роками н. е. Сюжети про перетворення розповідають про виникнення зірок, тварин, рослин, рік, джерел, скель, людей. Поєднавши багато метаморфозразом, Овідій написав поему, що пояснює походження усього світу. Поема Овідія «Метаморфози» містить прихований докір людству, яке «проміняло золото на залізо», перетво -рило блаженний земний рай на пекло.

Жанр — поема, що складається із майже 250 поетичних оповідей про перетворення 15 книг, 11998 віршів.

Основа сюжету — давньогрецькі та давньоримські міфи про перетворення та героїчні цикли.

Сюжет поеми рухається від створення світу, що є першим перетворенням початкового хаосу в космос, до сучасних Овідію часів. У другій частині твору з’являється думка про погіршення людського роду з плином часу. Як і в міфолологіях багатьох народів світу, розбещенність людей призвела їх до всесвітнього потопу. В Овідія цей мотив розроблений за грецьким міфом про Девкаліона і Пірру. Саме від них пішло нове покоління людей. На їхнє прохання знову населити землю людьми Юпітер наказав їм набрати каміння й кидати через голову. Каміння, яке кидав чоловік, «обернулося на мужів», а те, що розкидала жінка, «набрало жіночої статі». У книзі систематизовано оповіді про перетворення відомих міфологічних героїв: красеня Нарциса, який так довго милувався своїм відображенням у воді, що перетворився на квітку, Орфея та Еврідіку, Пігмаліона тощо. Останні частини поеми присвячені міфологічній історії Риму, яка виводиться з часів Троянської війни і до появи в Італії перших поселенців. Закінчується твір похвалою на адрес у Юлія Цезаря та Августа, які обожнюються й оголошуються покровителями Риму.

Віршовий розмір — гекзаметр

Композиція:

зачин – пролог (історія творення світу та чотирьох поколінь людських)

– виклад оповідей про майже 250 перетворень і випробувань

– завершальна частина – поетичний виклад учення Піфагора про переселення душ як обґрунтування “перетворень”.