Давньогрецький театр. ЕСХІЛ

Театральна культура Стародавньої Греції справила величезний вплив на розвиток світового театрального мистецтва. Широко використовували грецьку театральну спадщину римляни (особливо на ранніх етапах розвитку), діячі епохи Відродження і Просвітництва. Демократичні традиції театрального мистецтва античної Греції зберегли значення і для наступних епох. Постановка значних суспільно-політичних, філософських і етичних питань, насиченість драматургічних творів ідеями патріотизму, увага до людини, глибина героїчних характерів, що пробуджує свідомість глядачів,

Давньогрецький

театр

Історія Давньогрецького театру — охоплює майже тисячоліття (VI ст. до н. е. — V—VI ст. н. е.). Він виник із сільських святкувань на честь бога Діоніса — Діонісій. На цих святах виконувалися дифірамби і фалічні пісні, що містили елементи діалогу та театральної дії. Подальший розвиток дифірамба пов'язується з ім'ям поета Феспіса (друга половина 6 століття до н. е.), якому приписується і введення першого актора. З хору, що становив аж до епохи еллінізму необхідну приналежність драми, у другій половині 6 століття виділився особливий виконавець — актор, яким був сам драматург.

Професійний театр виник у Дайній Греції у V ст. до. н.е. Театральні вистави йшли під час великих державних свят протягом трьох днів з ранку до вечора і мали характер змагань.
Театр від грецької theatron – місця для видовища, видовища, основний рід видовищного мистецтва. Походження терміну повязане із старогрецьким античним театром, де саме так називалися місця в залі для глядачів (“теаромай” – дивлюся
Сцена Сценічна дія відбувалася на круглому майданчику — орхестрі, в центрі якого стояв жертовник Діонісу. Вона розігрувалася як діалог між акторами і хором, що налічував до 24 співаків. Актори виступали в масках, що дозволяло їм грати кілька різних ролей, зокрема жіночих, адже жінкам грати на сцені не дозволялося. Маски передавали і душевний стан героїв
Глядацька зала Глядачі, кількість яких могла сягати 15 тисяч, сиділи на кам'яних лавах, розміщених ярусами. Під час вистав, які тривали цілий день, публіка їла, пила, реагуючи на перепетії спектаклів вибухами сміху, вигуками, оплесками або невдоволенням.
Феорикон Це “видовищні гроші”. Буква на грошах позначала сектор, а місць не було.Можна було зайняти будь – яке місце, починаючи з другого ряду. Цар Перікл першим запровадив ферікони які роздавав безкоштовно бідним грекам, щоб і вони мали змогу відвідати вистави.
Давньогрецький театр виник з сільських святкувань на честь бога Діоніса. Спочатку Діоніс вважався богом продуктивної сили природи. Проте пізніше, коли населення стародавньої Греції познайомилося з обробітком виноградників, Діоніс став богом виноробства, а потім і богом поезії і театру. Кілька разів на рік відбувалися святкування, присвячені Діонісу, на яких співали дифірамби.

Трагічний хор налічував спочатку 12 чоловік, потім склад його був збільшений до 15. В комедії хор завжди складався з 24 чоловік. Учасники хору називалися хоревтами, керівник хору – корифеєм. При виході на орхестру на чолі хору йшов флейтист, який зупинявся на сходинах вівтаря, розташованого в центрі орхестри. В трагедії хор звичайно зображав людей, близьких головному герою.
Трагічні і комедійні актори повинні були вміти не тільки добре декламувати вірші, але і володіти вокальною майстерністю, оскільки в найбільш патетичних місцях драми актори виконували арії. Шляхом постійних вправ грецькі актори виробляли в себе силу, звучність і виразність голосу, бездоганність дикції.
Театральні маски Актори носили маски, так що міміка з гри була виключена. Таким чином грецькі актори повинні були працювати більше над мистецтвом руху і жесту. Актор повинен був володіти мистецтвом танцю і мистецтвом руху взагалі в найширшому значенні цього слова. Тому грецькому актору необхідно було багато працювати над гнучкістю і виразністю тіла.
Драматичні жанри Джерелом грецької трагедії слугували фольклор, міфологія, народні обрядові ігри, насамперед святкові обряди на честь Діоніса Великі Діонісії березень Ленеї січень Малі Діонісії грудень Діонісії нагадували карнавал

Комедія — драматичний жанр, що висміює негативні суспільні явища, людські вади. Драма — це один із видів драматичних жанрів, що зображує складний і серйозний конфлікт, напружену боротьбу між дійовими особами. Трагедія — драматичний жанр, в основу якого покладений дуже гострий та непримиренний суспільний конфлікт, який часто завершується смертю героя або героїв.
Трагедія своїм головним джерелом мала хорову лірику, зокрема дифірамб. Він виникає після появи актора, що виділяється з хору. Драматичний елемент посилюється, коли з’являється другий актор. У такий спосіб створюється можливість зображення конфлікту протилежних сил, що складає основу драми, тобто дії. Уперше другий актор був уведений Есхілом, за яким закріпилося ім’я «батька трагедії».
Давня комедія, здебільшого політична і викривальна, перетворила фольклорні «насмішкуваті» пісні на зброю політичної сатири та ідеологічної критики. • У комедії зберігалася необмежена свобода у виголошенні особистої насмішки над окремими громадянами з відвертим називанням їхніх імен. • Образи комедії — карикатурні, узагальнені, а не індивідуальні. • Сюжет має фантастичний характер, невідповідність дійсності якого й викликає комічний ефект.
Оскільки грецька драма виникла з пісень хору, то хор спочатку був її головною й необхідною приналежністю. Поєднуючи у собі декламацію, співи, танці і музику, вона де в чому нагадувала сучасну оперу, але своєрідного характеру їй надавали обстановка, одяг та гра акторів, урочиста мова дійових осіб, насичена художніми образами. Драма Своєрідним є не тільки виконання давньогрецької драми, але й сама її побудова. Пісні хору розподіляють її на частини. Початкова частина до вступу хору називається прологом; пісня, яку співає хор,— парод; подальші діалогічні частини називаються епісодіями; хорові партії між двома епісодіями — це стасими, тобто стоячі пісні, оскільки виконувалися вони хором стоячи.

Висновки: Слово “театр” – давньогрецького походження й означає видовище та місце для видовищ. Античні театри були великі та вміщували до 20-25 тисяч глядачів. Вони розміщувались просто неба і не мали даху. Місця для глядачів розташовувались на схилах пагорба півколом із проходами. Для переодягання акторів служив намет – скене. Унизу перед скеною влаштовували великий майданчик – орхестру – для хору і музикантів. У V – ІV ст. до н.е. театри мали майже всі грецькі міста. Щоб театр могли відвідувати бідні громадяни, держава видавала їм на це гроші. Акторами завжди були чоловіки. Вони одягали театральні костюми, а обличчя закривали великими, яскраво розмальованими масками. Вистави були двох видів – трагедії та комедії.

Автор: Есхіл

Літературний рід: драма

Жанр: трагедія

Сюжетна основа: міф про Прометея. Тема: змалювання протистояння титана Прометея та Зевса.

Ідея: засудження тиранії та самодержавства, уславлення самопожертви та сили духу у боротьбі з деспотичною владою.

Провідний мотив – повчання шанувати розум, прославлення радості життя і незламності в горі.

Віршовий розмір – шестистопний ямб

Головні герої “Прометей закутий” Влада й Сила — слуги Зевсові. Гефест — бог-коваль. Прометей — титан. Прометей – мужній, людяний, захищає, навчає, страждає, несправедливо покараний за добро, богоборець. Океан — титан. Хор Океанід — дочок Океанових. Іо — діва-телиця, дочка Інахова. Гермес — вісник Зевсів.

Композиція: 9 частин (1 – пролог, 2 – парод, 3 – епісодій перший, 4 – стасим перший, 5 – епісодій другий, 6 – стасим другий, 7 – епісодій третій, 8 – стасим третій, 9 – ексод).

Особливості трагедії Есхіла “Прометей закутий“: переосмислення міфічного образу; монументальність образу титана; причина конфлікту: непримиренність поглядів двох визначних осіб – Прометея та Зевса; прийом трагічної іронії; трагічний фінал.

Трагедія “Прометей закутий” – частина трилогії про Прометея. Інші дві частини (“Прометей-вогненосець” та “Звільнений Прометей”) не зберіглися.

Художні засоби “Прометей закутий” Епітети – ефіре божественний, бистрокрилі вітри, незліченна морська хвиля, безчесні пута, безбережне страждання, нездоланна сила, кайдани люті, подих незримий, бездольний бог, помахи легковійні Алегорія – Безсила вмiлiсть перед Неминучiстю. Що Прометей зробив для людей?

Сюжет “Прометей закутий” Драма починається з того, що Гефест, бог ковальського мистецтва та вогню, за наказом Зевса, владики богів, приковує титана Прометея до скелі. Воля Зевса зумовлена тим, що Прометей розгнівав його. По-перше, титан викрав вогонь у богів і віддав його людям. По-друге, Прометей знав і не хотів виказувати Зевсу таємницю про те, у чому полягає загроза його пануванню. А саме: що від Зевса у Фетіди може народитися син, який буде сильнішим за батька, а отже зможе скинути його з трону. У ході вистави з ув’язненим розмовляє Гермес. А також Океан — титан, який на відміну від Прометея, таки скорився Зевсові, та царівна Іо, коханка Зевса, обернена ревнивою Герою на телицю, яку у вигляді ґедзя переслідує тисячоокий Аргус. Вистава супроводжується співом хору, який складається з німф-океанід. П’єса закінчується тим, що нескорений Прометей рішуче повідомляє Гермесу, що не збирається принижуватися перед Зевсом і розповідати йому будь-які таємниці. За це Громовержець під акомпанемент грому і блискавок скидає скелю, до якої прикутий титан, у безодню.