Класицизм. Мольєр "Міщанин - шляхтич"

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для історизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм^[1].

Витоки класицизму в літературі

Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.

Визначальні риси класицизму:

раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
наслідування зразків античного мистецтва;
нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);
обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;
аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви;
встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Мольєр — майстер класицистичної комедії

Драма — один із літературних родів, який змальовує світ у формі дії; призначений здебільшого для сценічного втілення.

Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, виявляється смішне в навколишній дійсності чи людині.

Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних сферах індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних загальнообов’язковим принципам чи встановленим ідеалам.

Сарказм — зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. Сарказм заснований не лише на посиленому контрасті між тим, що мається на увазі, і тим, що висловлюється, а й на безпосередньому навмисному оголенні того, про що йдеться. На відміну від іронії сарказм нічим не прикритий.

Гумор — доброзичливо-глузливе ставлення до чогось, спрямоване на викриття вад. Фізична або вербальна дія, яка має на меті розсмішити. Основою гумору зазвичай є протиставлення кількох частин буття, вихоплених гумористом із контексту історичного розвитку. Різновид комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах.

Іронія — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; прихована насмішка над явищем чи особою, про які говорять у позитивному чи навіть у захопленому тоні, маючи на увазі зовсім протилежне з метою насмішки над цим (явищем чи особою).

Міщанин-шляхтич — комедія-балет на 5 дій Мольєра, вперше поставлена у 1670.

П’єса висміює намагання буржуа підвищити свій соціальний статус переходом у дворянство і є сатирою як на вульгарність середнього класу, так і на гонор та зазнайкуватість аристократії.

Автор – Жан Батист Мольєр

Літературний напрям – класицизм

Жанр – соціально-побутова комедія, з елементоми любовної та соціально-психологічної комедії

Тема – прагнення багатого буржуа Журдена потрапити до вищого товариства
Міщанин-шляхтич” проблематика

місце людини у суспільстві; чинники, якими це місце визначається;

панівні моральні ідеали у державі;

проблеми освіти, виховання, мистецтва, кохання, людської гідності та ін. Основні ідеї – викриття соціальних і людських вад

Головні герої – Пан Журден, пані Журден, Люсіль, Клеонт, Дорант, Дорімена, Ковєль, Ніколь

Художні особливості п’єси: різні види комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм, буфонада, фарс.

Комедія писалася в рамках класицизму, в ній збережена обов’язкова для класичної п’єси триєдність: єдність місця (будинок пана Журдена), часу (дія укладається о 24 годині) і дії (вся п’єса побудована довкола однієї головної ідеї). У кожному з основних персонажів підкреслена одна провідна межа в сатиричному перебільшенні.

Тема “Міщанин-шляхтич” — схибленість пана Журдена на шляхетності; критика аристократії і викриття рабського плазування буржуазії перед панівним класом.

Сюжет “Міщанин-шляхтич”

Пан Журден, буржуа середнього віку, батько якого розбагатів, торгуючи тканинами, має марнославне бажання стати аристократом. Він замовляє собі новий барвистий аристократичний одяг, демонструючи відсутність смаку, починає брати уроки із шляхетних мистецтв: фехтування, танцю, музики й філософії, роблячи дурня з себе, зі своїх учителів, і з шляхетних мистецтв. Його заохочує розорений аристократ Дорант. Він зневажає Журдена, проте потакає його ілюзіям, намагаючись вициганити в нього гроші для сплати своїх боргів. Журден мріє одружити свою доньку Люсіль з аристократом, але сама Люсіль закохана в міщанина Клеонта. Слуга Журдена Ков’єль з допомогою пані Журден, розсудливою жінкою, організовує інсценізацію — видає переодягненого Клеонта за турецького принца. Журден хапається за можливість поріднитися із закордоним монархом, його переконують, що як батько нареченої, він теж буде висвячений у дворянство. П’єса завершується церемонією цього гротескного посвячення, балетною сценою, відомою як «турецька церемонія».
Головна проблема, на якій побудований сюжет «Міщанина у дворянстві», відображає певний історичний етап розвитку буржуазії у Франції. Новоспечені буржуа, які накопичили чимало грошей, зароблених різними шляхами, почувалися дворянам. Саме тому вони намагалися наслідувати дворянським манерам, стилю поведінки, одязі, способу життя.

Журден – головний герой «Міщанин-шляхтич», для якого бажання стати дворянином – прекрасна мрія. Пристрасно бажаючи здійснити цю мрію, Журден ні про що не може міркувати розсудливо, тому його дурять всі навколишні, в тому числі вчителі лінгвістики, філософії, танців, фехтування. Однак при всій пристрасті «одворянитися» Журден зберігає свою живу натуру і залишається самим собою: даючи гроші в борг, він завжди знає їм рахунок; якщо його розсердити, він лається і б’ється, забуваючи всі великосвітські правила; він прославляє науку за те, що існують голосні й приголосні, приходить в захват від того, що говорить прозою.

Г-жа Журден – дружина, в порівнянні з чоловіком розумна і начитанна, обдурити не просто, відразу бачить підступ. Дружина Журдена, істинна представниця дворянства. Це розсудлива, практична жінка з почуттям власної гідності. Вона всіма силами намагається протистояти манії свого чоловіка, його недоречним претензіям: «Ти збожеволів на всіх цих примхах, муженек. І почалося це у тебе з тих пір, як ти здумав водитися з важливими добродіями ». Всі зусилля пані Журден спрямовані на те, щоб очистити будинок від непрошених гостей, які живуть за рахунок її чоловіка і використовують його довірливість і марнославство в своїх цілях: «Ось що, гони-но ти своїх вчителів в шию з усією їх тарабарщиною».

Люсіль – вперта, закохана в Клеонта, дочка Журдена. Люсіль отримала гарне виховання, вона любить Клеонта через його достоїнства. Тому, не знаючи про задум коханого та його слуги, щиро обурюється і пручається спробі батька видати її заміж за сина турецького султана: «Ні, батюшка, я вже вам сказала, що немає такої сили, яка примусила б мене вийти заміж за кого- | небудь, крім Клеонта ».

Клеонт – закоханий в Люсіль. Клеонт шляхетний не по походженню, а за характером, він чесний, правдивий, люблячий. Клеонт впевнений, що тільки душевне благородство людини та її розумна поведінка в суспільстві є істинними. На його думку, всякий обман кидає на людину тінь. В образі Клеонта втілився ідеал класицизму: Поправді шляхетною людиною міг бути тільки той, хто у своїй поведінці керувався вимогами розуму, виходив з того, що прийнято було вважати добром.

Граф Дорант має шляхетне походження, вишукані манери, підкупливу зовнішність. Але при цьому він жебрак авантюрист, шахрай, заради грошей готовий на будь-яку підлість, навіть на звідництво. Ніколь – служниця в домі пана Журдена, кохана Ков’єля. Ков’єль – слуга Клеонта, закоханий в Ніколь. Саме він придумав виставити свого господаря сином турецького султана, щоб батько його коханої Люсіль, дав згоду на шлюб.